Конкурс “Моя історія війни” завершено. Автори розкажуть історії страждань українців цілому світу

Під час того, як українські воїни виборюють перемогу на полі бою, українські автори та письменники фіксують болісний досвід страждань у своїх оповіданнях. Щоби вшанувати цінність кожного людського життя і протистояти байдужості, влітку цього року був оголошений літературний конкурс “Моя історія війни”. Ініціативна група складалася з представників різних церков та християнських організацій, як-от Media Association International, Ірпінська біблійна церква, Департамент освіти УЦХВЄ, Українська баптистська теологічна семінарія, Riggins Rights Management, християнська газета “Вірую”, літературний конкурс ім. Джона Буньяна та “Місія Євразія”.

До редакції конкурсу надійшло тридцять вісім робіт. Кожна з історій вкотре проголосила: Бог продовжує опікуватися людьми навіть посеред болю та страждань. За підсумками журі було обрано трьох переможців. Команда конкурсу привітала авторів з перемогою під час Zoom ефіру 3 жовтня.

Тимур Косимбеков отримав приз за твір «Із самого серця Маріуполя». Автор народився та виріс у Маріуполі, у сім’ї фермерів. Понад п’ятнадцять років Тимур активно займався з молоддю. Ось що він сам пише про свою участь у конкурсі “Моя історія війни”:

Уся слава Богу! Один чоловік сказав: «Коли я виїжджав із Маріуполя, я там Бога не бачив». Але люди, які знають Бога особисто, бачили Його там так ясно, як ніколи доти. Я радий, що міг поділитися маленькою частиною того, що пережив там. Основна мета моєї історії – прокричати молоді: «Живіть так, щоби вам було не страшно померти і щоби очікування зустрічі з Христом наповнювало радістю та світлом ваше серце». Цей конкурс для мене – це “благодать на благодать”, тому що я мав можливість поділитися Євангелієм життя і ще й отримати подарунок, який допоможе поїхати в Уганду. Там я планую продовжити служіння Великому Богу! Дякую організаторам та членам журі за ідею цього конкурсу.

Світлана Флікян отримала приз за оповідання “Інакше не буде”. Автобіографічна історія спонукує читача до глибоких роздумів. Ось що авторка пише про свою участь у конкурсі:

Побачивши інформацію про конкурс «Моя історія війни», я зрозуміла, що маю взяти участь. Війна оселилася в моєму розумі 24 лютого. Вона виїдає зсередини і керує всіма думками і вчинками. У житті це проявляється так: «А чи варто це зараз робити, якщо в будь-який момент я можу померти?». Розумію, що це максимально деструктивний шлях. І ліками від цього, від цих думок і цього підходу до життя (смерті?) може (і має) стати творчість. Під час письма я звільняюсь від страхів і тривог. Письмо не просто лікує, письмо документує все, що ми переживаємо. І я неймовірно вдячна організаторам конкурсу за ідею, за те, що зібрали життєвий досвід стількох людей, що своїм конкурсом, темою, ідеєю врешті допомогли цим людям (нам, учасникам) осмислити, відрефлексувати те, що кожний і кожна з нас пережили і переживаємо.

Перемогу також здобула робота Поліни Шимпф під назвою “180 дней тому вперёд, или Как наступает война. До річниці Незалежності”. До участі в конкурсі роботи приймалися лише українською мовою, проте ця розповідь має родзинку – мова твору змінюється з російської на українську під час розвитку подій, описаних у тексті. Ось що авторка говорить про свою участь у конкурсі “Моя історія війни”:

Перші замітки своєї історії я зробила в першу ніч війни, коли слухала, як над Києвом кружляють літаки та працює ППО. Я нічого не розуміла. У голові було багато запитань, попереду чекали багато рішень. Масштаб того, що відбувалося, був занадто великий, щоб його осягнути. Тому я почала писати. Щоб пам’ятати, щоб не забути, щоб “переварити”. А потім конкурс допоміг цим думкам “не канути в Лету”.

Я рада, що конкурс відбувся. Повертатися туди, знов опинятися там і переживати ті емоції було непросто, але корисно. Я б радила всім, хто боїться, тривожиться так, що, здається, колапсує від кількості думок всередині, записувати ці думки. Це дуже допомагає.

Ще цей конкурс для мене – можливість розповісти свою історію і почути інші. Ми переживаємо одне й те ж, але – по-різному, бо ми різні. Такий конкурс – це змога почути, як резонують на цю ж тему інші душі, і більше зрозуміти одне одного. Адже розуміння та єдність, я вважаю, – це ключ до перемоги.

За попередніми умовами конкурсу роботи будуть надруковані у збірку, а також опубліковані на ресурсах партнерів. Триває переклад оповідань переможців англійською мовою, щоби розділити цей безцінний історичний скарб з усім світом, нагадуючи: Бог продовжує виявляти Свою милість до людей посеред болю та страждань, які спричиняє війна.

Автор: Сергій Сологуб