biblechurch
Їдучи з Ірпеня на схід, потрапляєш в жовте море соняхів. Воно розкинулось від Полтавської до Донецької області. Так наша команда з 10-ти людей поринула в те море 18 липня, вирушивши в місіонерську подорож до Маріїнки.
Щодня з ранку до обіду ми проводили Тиждень спорту для діток 5-13 років в приміщенні місцевої школи, оскільки на вулиці знаходитися небезпечно. Діти змогли пограти в різні спортивні та командні ігри, подивитися незвичайні експерименти, співати християнські пісні, почути цікаві ісорії з життя Ісуса. Вони дізнались, чому Він приходив на землю та що нас чекає після смерті. Тема смерті не просто відома тутешнім людям з розповідей, – на жаль, вони з нею межують щодня, оскільки Маріїнка це прифронтове містечко, життя в якому, начебто, починається з 9 години ранку та триває до 14 дня. Потім на вулицях – нікого, бо можуть розпочатись обстріли і тривати до самого ранку. І все ж всупереч усьому там триває життя і діти з надією просять у Господа Бога про мир.
У містечку Мирноград разом з місцевою «Церквою без стін» ми проводили вечірню програму Тижня спорту для молоді. Основним видом спорту був футбол, а згодом все більше молоді долучалася до командного змагання у групах по три людини. Дивиною для місцевих підлітків та молоді була гра «9 квадратів». Але вона всім припала до душі. Закінчувався вечір нагородженням переможці у різних видах спорту та свідоцтвом християн про життя з Богом.
Відгуки членів команди про поїздку:
Юрій Клок: «Я очень, рад что поехал именно в эти поездки, я чувствовал что тут мы нужны этим детям и молодежи! Очень понравилось, что все дети были открытыми и было видно, что не смотря на обстановку, они были рады! … Я доволен, что я смог поехать послужить в этих местах! Там люди нуждаются больше, чем в остальных частях!»
Коля Бочевар: «Поездка была насыщенной и физически, и морально, и духовно! Что касается Марьинки – понравилось как нас встретили, открытость детей. С некоторыми я смог лично говорить о жизни, о Боге. Надеюсь и молюсь, чтобы у них была другая жизнь. По Мирнограду понравилось то, что молодежь и подростки довольно открыты были, охотно участвовали в станциях, видно что людям не хватает нормальной дружбы, а больше всего Божьего участия в их жизни. Я надеюсь, что это только начало нашего и поместных церквей служения этим людям!!!»
Інна Зінченко: «Для мене цьогорічна місіонерська поїздка почалась з почуттям тривоги та молитви за збереження свого життя, а закінчилася співчуттям до місцевих людей та молитвою за їх життя. Дивно, коли діти не реагують на звуки автоматів та іншої зброї, а лише вгадують з чого стріляють.. Прославляю Бога за їх серця, які не стали жорстокими, але з радістю слухали Боже слово, переказували та робили висновки. Вечірня програма надихала значною кількістю молоді, яка шукає не просто вуличного спілкування.»
Аня Федчук: «Я чесно кажучи, не хотіла звідти від’їжджати, мені сподобалося служити там. А ще в цій поїздці багато зрозуміла своїх помилок чи просто ставлення до якихось речей, стала більше цінувати те, що маю і прошу в Бога мудрості правильно цим користуватися) Дякую всій команді за приємне спільне служіння! Молюся, щоб посіяне зерно проросло і для дітей, і для молоді! Думаю, Господь благословить церкву там бути активними в спілкуванні з молоддю далі, бо в мене деякі люди запитували. І класно, що в останній день багато з молоді та дітей питали, коли ми ще приїдемо. Якщо на наступний рік така можливість буде, я б хотіла».
Микола Романюк: «Мар’їнські діти не просто розрізняли види пострілів – вони розуміються на калібрі і видах зброї “на слух”. Вони нас ‘просвітлювали’ з якої зброї вилетів постріл, звук якого здалеку донісся до класу. А ще хлопчаки, особливо старші, хвалилися, що не ховаються під час обстрілів – ці діти “привикли” до війни. З одного боку – це їхня щодненна реальність уже другий рік поспіль, а з другого – частина їхньої “гри”, бо дитячість переважає над розсудливістю. Особливо зворушив усіх нас той момент, коли, виконуючи завдання, вони писали прохання до Бога. Майже кожен, не маючи змоги домовитися, написав, що він хоче миру… Боляче, що ці діти вчаться молитися не на уроці недільної школи, а під ліжком чи в підвалі у час чергового масивного обстрілу ‘деенерівського’ війська. Може хоч вони виростуть рішучішими противниками злочинної війни і не підуть ні за які гроші на війну проти ближнього…
Ми намагалися подарувати дітям найкращі емоції і радість від гри, пісні, майстрування, спорту, намагалися дарувати любов і спрямовувати до Бога надії, Який знає наші потреби. Зловив себе на думці що я зі значно більшою тривогою читаю новини з прифронтової Донеччини, адже там лишилися класні, життєрадісні, талановиті діти, які не мали знати калібри і види зброї. А ще там чимало тих, які залишили своїх дітей і родини щоб захистити інших… – нам залишається сподіватися і молитися щоб Господь якнайшвидше подарував перемогу і мир…»
Тож не зупиняймося в молитві до нашого Отця що на небі про мир для України та покаяння мешканців Донеччини та всієї України.
Пожертвування для ІБЦ
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.