Хроніка одного Святвечора або що має значення на Різдво

17.45. Понеділок, дуже робочий день і завірюха – трохи більше, ніж зовсім несвятковий настрій. Знаю, що молодь ІБЦ святкує Різдво сьогодні, але маю сумніви щодо моєї там присутності.
18.45. Теплий чай та зігріті кінцівки переконали, що йти на Святвечір треба.
19.10. Запізнююсь. Швидкість маршрутки, температура назовні та відсутність зчеплення з поверхнею змусили замислитись, чи не відсвяткувався би Святвечір і вдома, але тут виявилось, що потрібно виходити, бо моя зупинка. *Далі йдуть роздуми про нерадивість комунальних служб, непрактичність жіночого взуття та люту українську зиму*
19.25 Нарешті я прийшла. Подолавши стільки перешкод, піднімаючись сходами, я чекала ну чогось дуже особливого. Але… Я забула про все. Коли побачила зал, переповнений молодими людьми знайомими і не дуже, і дуже незнайомими, які співали різдвяних колядок. Це було так по-домашньому і по-різдвяному, що всі мої сумніви зникли і стало навіть трохи соромно за них.

19.40. Після колядок почалася програма. Ексцентричний ведучий повідомив нам, що всі ми на Дні народження Христа, тому ми будемо багато говорити про Його особистість та значення цього дня для кожного з нас. Ми подивилися відео, головною думкою якого було те, що головний подарунок на Різдво вже зроблено: Богом людству подаровано надію на спасіння у Його Сині, Ісусі Христі. Тому для людей це також чудова нагода дарувати один одному радість, милосердя, прощення в першу чергу, а вже потім щось коштовне.

20.00. Звичайно, там де молодь – завжди є їжа. У цей вечір була справжня святкова вечеря. Ми зійшли в інший зал, де були накриті столи. За гостинним частуванням молодь мала змогу познайомитися та поспілкуватися.

Після їжі почуття часу втратилося. Але почалося найцікавіше. Адже на день народження не приходять з пустими руками. В Ірпінській Біблійній Церкві є вісім молодіжних малих груп, і кожна з них постаралася підготувати на цей вечір щось особливе. Хтось розповідав свідоцтва про те, як Бог народився не десь, а в їхньому серці, хтось вперше (!) ділився роздумами над словом. Були й ті, хто підготував для кожного два пакетика смачного чаю – щоб кожен мав змогу розповісти про Різдво за чашкою ароматного напою. За розмовами, іграми, розмірковуваннями та співом час летів непомітно. Було чудово спостерігати за сотнею молодих людей, які прийшли провести різдвяний вечір саме так. А сяючі очі та якийсь спільний дух радості та захоплення подією переконували, що немає тих, хто про це жалкує.

23 година або десь біля неї. На молодь чекав ще один сюрприз – торт, не просто торт, а справжній витвір мистецтва, яким ми завдячуємо Олені Карі.
Після перерви прийшла черга заключного акорду зустрічі – ним стало слово молодіжного пастора Дениса Зауліна. Він казав про три можливих варіанта реакції на Різдво: поклонитися, як мудреці, шукати своєї вигоди, як цар Ірод та залишитися байдужим, як фарисеї. Хочеться вірити, що це не залишило нікого байдужим і запліднило серця бажанням святкувати Різдво свідомо, дякуючи за не заслужений, а тому по-особливому цінний Подарунок Бога людям.

От вже і за північ. Немає бажання розходитись, як після справжнього Дня народження. Більше не має значення ні робочий день з його проблемами, ні те, що втрачається сенс лягати спати. Молодь не поспішає розходитись і хто чим може допомагає прибрати. А у мені кріпне усвідомлення, що немає значення де і коли ти святкуєш Різдво, важливо одне – що це свято пробуджує в твоєму серці.