Ільницька Зоя
В наші часи невіруючі люди перевелися. Якось неактуально вже стало хизуватися атеїзмом чи вірою у світлі комуністичні ідеали. Навпаки, все частіше люди проголошують себе «духовно освіченими», намагаючись показати цим свою внутрішню «непримітивність», сучасність, глобальність свого мислення. Та, як правило, остерігаючись водночас виглядати занадто релігійними, користуються при цьому доволі шаблонним виразом: «Бог у мене в душі». Це така собі характерна риса нашого віку…
Проте поруч з ними, в той же самий час, є люди, яким недостатньо тільки виглядати духовними. Такі люди щиро вірять в Господа Ісуса Христа, люблять Його і хочуть мати с Богом особисті, близькі стосунки. І природньо, що такі люди радіють спілкуванню з однодумцями. І це не просто бажання, бо навіть Сам Христос сказав колись: «…Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її.» (Матв.16:18) Тож вже дві тисячі років існує Церква, Ним створена, яка складається з мільйонів спільнот християн, що збираються по всій землі аби разом служити Господеві й людям.
Одна з таких християнських спільнот, що розташована в Ірпені і називається Ірпінською Біблійною Церквою, минулої неділі, 13 травня, відсвяткувала своє 15-річчя. Пригадуючи перші богослужіння церкви – невелике чуже приміщення, всього кілька десятків людей – не можу не сказати: святкувати було кому і було що! Біля 500 людей різного віку зібралося в новій споруді церкви (ще не закіченій, проте гарно вбраній до свята), щоби подякувати Господеві за пройдений шлях. Шлях короткий, у порівнянні з історією Церкви Божої, але водночас довгий – бо по вінця насичений Його благословеннями.
Спочатку, як завжди, виступали діти, від самих маленьких до підлітків та молоді. Вони розказували вірші і співали, радісно прославляючи Бога. А я спіймала себе на думці: вперше приймала участь у святковій програмі не особисто, а готуючи до участі двох своїх донечок – вчила з ними слова і ноти, підбирала одяг, проводжала на чисельні репетиції… Так, дійсно пройшло 15 років! І в нашій церкві підросло нове покоління шукаючих Бога…
Привітань було багато. Перш за все, був прочитаний надихаючий лист від пастора Костянтина Гончарова. Це його домівка 15 років назад гостинно чекала сусідів на спілкування про Бога, з яких згодом і розрослася наша церква… Далі ми побачили відеоролик, де усі бажаючі розповідали, за що вдячні Ірпінській Біблійній церкві і що хотіли б їй побажати. Відео було яскравим – сяючим посмішками, щирими словами і непідробною любов’ю один до одного… А ще церкву привітав доктор філософії Михайло Черенков. Врізалися у пам’ять його роздуми про те, що люди, які «вірують в душі», не приєднуючись до церкви, лишаються в стороні від Божої сім’ї, від спілкування з «подібними до себе» і зостаються непідготовленими до життя в раю, де не буде «одномісних номерів». Тож для них рай – від присутності в ньому такої кількості спасенних грішників – може виявитися… нестерпним.. Неабияке застереження!
Нарешті, церкву привітав старший пастор Микола Романюк. Він нагадав усім присутнім слова Ісуса: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я» (Матв. 10:33) Пояснив, що саме має на увазі Ісус, якого визнання прагне – зовсім не сучасного «вірування в душі», що насправді є створюванням у своєму серці власної релігії. Ні, Ісус Христос закликає чітко: визнайте Мій авторитет, станьте на Мою сторону, покайтесь в гріхах і віруйте в Євангелію, прилюдно охрестіться, а далі – визнавайте Мене своїми вчинками, дотримуйтеся Божих заповідей, наповнюйтеся свідомістю, що ви – Божі, не втрачайте реальності Його дії у вашому житті, любіть Слово й живіть за Ним, і розповідайте про Нього усім! …На цьому місці дуже хочеться продовжити словами з Неємії 5:13 « І сказали всі збори: Амінь! І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом…»
…Згодом ще буде фінальний святковий «акорд» у вигляді 40-кілограмового двохметрового торта, дбайливо випеченого майстерними руками двох (!) сестер.
Ще будуть поздоровлення з Днем матері, який щороку співпадає зі святом церкви – і запашні квіти кожній присутній дівчині та жінці… Буде дружнє спілкування за кавою… Але перед тим новостворена музична група підлітків-«ровесників» нашої церкви дуже символічно, ніби від імені усієї місцевої молоді, запитає у своїй заключній пісні: «Куди мені йти?». І перефразування напроситься саме:
«Куди мені йти, щоб знайти притулок?
Коли справи кепські, горе вкрило лице?
Куди мені йти, коли в серці туга?
Нікуди більше, тільки в ІБЦ!»
Пожертвування для ІБЦ
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.