Тема покликання — захоплююча та актуальна для кожної людини рівно настільки, наскільки вона виділяє себе з-поміж інших людей і наважується йти своєю дорогою, наскільки голос її серця і совісті переважає над думкою більшості та непідвладний всіляким модним тенденціям. Дивно, але ця тема вважається ризикованою і навіть небезпечною серед порядних і респектабельних людей, які цінують своє положення і не готові чути про мужність і подвиг, про жертву і боротьбу.

Не хочуть чути про покликання і молоді люди, які, будучи задоволеними речами і комфортом, загрузнули у споживанні та женуться за новими задоволеннями і примхливою модою.

Але все-таки саме молоді властивий пошук, незгода з думкою більшості, готовність відправитися в далекі країни і зважитися на великі подвиги. Такі шановані молоддю автори, як Річард Бах і Пауло Коельо, пишуть про шлях, про таємницю долі, про покликання, про особистість. Християни ж чомусь вважають за краще мовчати, боячись, аби що не вийшло з пробудження особистості та її свободи.
Разом з тим хочу прямо сказати: у нас немає іншого шляху до Бога, окрім як через свободу і вільне рішення. Блудному синові довелося піти від батька, щоб у свободі зрозуміти істину і повернутися. Поза свободою можна залишатися вірним сином, але так ніколи й не відчути радість прийняття і прощення. Можна бути релігійним, але не знати віри і близькості з Богом. Тож навчитися користуватися свободою для добрих вчинків, знайти в собі сили подивитися правді в очі й визнати свою зіпсованість, нездатність змінитися на краще, сформувати свою особу за образом і подобою Божою можна лише через особистий досвід віри, і аж ніяк не через виконання традицій.

Покликання від Бога — це заклик слідувати за Ним, служити Йому, беручи участь у виконанні Його Плану, і через усе це розкрити таємницю своєї особистості й долі, знайти вищий сенс і мету життя. Христос зустрів майбутніх апостолів на березі озера і закликав слідувати за Собою. У гущавині буденного життя, у суєті Він розгледів відкрите серце особистості. Ніхто не міг побачити у звичайних рибалках великих служителів — лише Бог зміг зазирнути в глибину їхніх сердець і зрозуміти бажання служити Йому.

Багато з тих, хто знав мене, колись приречено махали рукою: мовляв, покликання — це не про нього. Але Бог побачив у бідній і слабкій людині іскру, і з цієї іскри зайнялося полум’я. Хто б ти не був, де б ти не був, Христос бачить у тобі унікальну особистість і приготував саме для тебе особливе місце у Своєму Плані.

Коли ми залишаємо своє порожнє життя — нікчемне, як розбите корито, — і довіряємо Богові, Він змінює його, позбавляє від етичних пороків, недоліків характеру, шкідливих звичок. Тільки Господь може зробити з рибалки апостола.

Проте бажання слідувати за Богом та здіснювати Його покликання може згаснути, як свічка на вітрі, потьмяніти, як тьмяніє золото — навіть самої високої проби, розбитися, як човен любові об труднощі побуту. Життя в обезбоженому світі диктує свої закони і нівелює особистість Думаю, немає таких, хто б у дитинстві не мріяв зробити щось хороше для всіх, здивувати світ добрим подвигом. Дітям властиві жалість, співчуття до інших людей, наївна віра в добро. Але так уже буває, що наші добрі та світлі дитячі мрії непомітно огрублюються і перетворюються на дріб’язкові, меркантильні плани. Залишитися собою впродовж усього життя — важке завдання, неможлива можливість. Пригадайте, де і коли ви зрадили своєму покликанню, втратили образ Божий і стали не просто людиною пересічною, а порожньою і навіть злою. Кожен із нас набуває людяності лише в міру наближення до Бога. І повертаючись до Нього, ми повертаємося до самих себе…

Гріхопадіння — роз’єднаність з Богом. З одного боку, це історична подія, що відбулася колись в Едемському саду, з іншого — реальна подія в житті будь-якої людини, коли вона втрачає зв’язок з Богом і опиняється у полоні своїх гріховних бажань і порочного егоїзму. Повернення до Бога і слідування за Ним відновлюють сенс життя, відроджують гідність і внутрішню цілісність, так що бажання вже не розривають душу на частини, але все єство виявляється підпорядкованим найвищому покликанню. Сумніви, блукання, хвилини слабкості властиві також і християнам. Одного разу рішуче вирушивши за Христом, дехто в дорозі втомлюється, боїться, сумнівається, падає. Антоній Сурожський говорив, що у таких кризових ситуаціях християнин повинен «відправитися у Галілею», тобто у те місце, де вперше зустрівся з Богом.

Теплому християнинові необхідно повернутися в Галілею — до початкового пробудженого стану першої зустрічі з Богом. Пригадати, звідки впав, покаятись. Творити колишні вчинки. Повернути втрачену першу любов…

Досвід, якого ми набуваємо у проходженні за Христом, у служінні, духовному становленні, нескінченно цінний — зі всіма плюсами й мінусами, досягненнями і невдачами. Свобода, в якій ми зробили вибір і відповіли на Божий заклик, має пройти певну школу.

У свободі ми повинні вирости і стати зрілими. Приймаючи рішення слідувати за Христом, необхідно памятати, що надалі вже не можна буде сховатися за спини людей, авторитети, традиції. Згадаймо: учні могли у будь-який момент повернутися до своїх човнів і у свої синагоги, але тільки з Христом життя, навіть саме найважче і найвідповідальніше, єдино виправдане, із надлишком має сенс і мету.

На цьому шляху трапляються труднощі, а отже, сумніви. І разом з ними з’являється спокуса жити «як усі», повернутися до колишнього свого існування із сумнівними цінностями. Але Боже покликання — це не тільки праця, а ще й жертва і випробування. Проте особлива радістю є радість відчувати себе частиною Божого Плану, брати участь у нім і підпорядкувати все своє життя здійсненню великої мети. Добре пам’ятаю, як прозвучав Божий заклик у моєму серці. Це відбулося 1988 року, в лісі біля багаття… Я дивився на зоряне небо і чув, як увесь всесвіт відгукується в мені, відчував, що вся історія світу пов’язана з моєю долею, тому що я покликаний Богом і став учасником Його Плану. Потім було багато важких моментів, коли я виявлявся невірним своєму покликанню і повертався до «звичайного» життя, кинутих сіток і перевернутого човна…

Але на тому місці, де колись зустрів Христа, я завжди несподівано знаходив розкладене багаття, приготовлену їжу і Вчителя, що терпляче чекав на мене.
Він навчив мене приймати все, що було, без гніву, позбавив від почуття провини, від внутрішніх суперечностей. Я став розуміти, що все — від пошуків і покликання до коливань і зрад — було етапами дорослішання моєї віри, школою свободи, підготовкою до служіння.
На зміну відчайдушній свободі молодого бунтаря не прийшло релігійне рабство і приниження особистості. Навпаки, у спілкуванні з Богом ми пізнаємо себе, розкриваємо весь свій творчий потенціал. Покликана і перетворена благодаттю Божою особистість знаходить справжню свободу — свободу від гріха для сумісного з Богом служіння миру, сумісної творчості, творення нового світу і нової людини.

Я вірю і затверджую як свій головний message молодому поколінню: свобода, особистість, творчість можливі тільки в Бозі. Він приготував для кожної людини її власний шлях, покликання, творче завдання. Кожен нескінченно цінний у Його очах. Саме тому не варто марнувати свої молоді сили і здібності на швидкоплинні задоволення, руйнувати здоров’я і позбавляти себе майбутнього.

Людина стає особистістю лише тоді, коли відповідає згодою на заклик Господа. Вірність цьому покликанню у проходженні за Христом і служінні Йому дозволяє все своє життя залишатися молодим і свіжим, сильним і щасливим, вільним і творчим, перетворюючи долю звичайної людини на живе диво.

Черенков Михайло
Поділитися:

Залишити відповідь

Романюк Микола
Романюк Микола

Старший пастор ІБЦ

Недільне зібрання

Виберіть зручний час. Три однакових Богослужіння.

9:0011:0013:00

АКТУАЛЬНО 365

Відеогалерея ПО ТЕМАХ

О

П

Р

С

сховатипоказати

© 2022, Ірпінська Біблійна Церква
Розробка та модерація