З Богом по життю

Тих, хто прийшов у п’ятницю сьомого травня на молодіжку, заінтригувала одна постать — дідусь з медалями та орденами на грудях, який скромно сидів на стільці. Що ця дуже немолода людина забула серед молоді? Як виявилося, дідуся звали Лавриненко Іван Афанасійович. Його запросили у переддень Дня Перемоги розказати про своє життя та війну.

Незважаючи на свої 87 (!) років, виглядав він досить бадьоро. Як побажання і настанову залишив нам свій улюбленний 90 Псалом, наголосивши на тому, що перш за все у своєму житті ми повинні сподіватися на Господа, довіряти Йому своє життя і не боятися нічого, адже Він — наша загорожа та охорона від усього лихого в цьому світі.

Потім Іван Афанасійович розповів про війну. Спочатку він служив у льотних військах зв’язківцем, потім — у танкових. Коли згадував про військові баталії, наче сам переживав усе наново, і з його очей рясно котилися сльози. Було дуже шкода бачити, як йому боляче. Багато друзів загинуло на війні, але, як було помітно, найболючішим спогадом була відпустка додому. Мати його не впізнала: по-перше, він дуже змінився, а по-друге, вона думала, що він загинув, адже раніше з фронту прийшла телеграма із звісткрю про його загибель. Коли настав час повертатися на фронт, мати сказала: «Мені здається, що ти десь там поруч із начальством, адже всі солдати замурзані, у брудній формі, а ти чистенький, і форма нова, гарно випрасувана”.І дійсно, на той час (1943 рік) Іван Афанасійович був уже майором. Рядові солдати його дуже любили і поважали, бо він не лаявся на них, не підвищував голос, а спокійно все роз’яснював і віддавав накази. Багато разів опинявся на волосину від смерті, але завдяки Божому диву залишався живим.

Та ось нарешті завершилася війна. Як більшість фронтовиків того часу, подався до лав комуністичної партії, яка була при владі у Радянському Союзі. Проте це не завадило йому потай прийняи хрещення, бо хоч і був християнином, але ще не хрестився — стала на заваді війна. І ось одного разу одержав повідомлення про те, що з ним хоче поспілкуватися генерал КДБ. Звичайно, дуже сильно злякався, бо тоді були страшні й жорстокі гоніння на християн. Проте бесіда пройшла напрочуд спокійно, хоча сильний тиск та напруження все ж таки відчувалися. Після цієї розмови Іван Афанасійович вийшов із партії. З нього відкрито насміхалися, плювали в обличчя — немов кидали каміння…

На завершення зустрічі Іван Афанасійович заспівав гарний гімн чудовим, як для такого віку, голосом, та, попрощавшись, пішов.

Ось так проніс він любов та живу віру в Бога крізь війну, репресії та час, і донині, упевнено свідкуючи, поширює Боже Царство.
Дав би нам Бог за той час, який у нас є, так само не лише не втратити своєї віри, а й засвідкувати про неї багатьом із тих, хто ще не знає люблячого Батька…