TamilaN
«Я знаю, що я можу знаходитись тут, вдома, тому, що вони, військові, знаходяться там. І я хочу зробити щось і для них», — розповідає один з учнів капеланської школи Ігор Діденко.
Нині він безкоштовно стриже військових. Під час роботи шукає можливості поспілкуватись з захисниками, вислухати та підтримати. Навчання в капеланській школі «Серце воїна» вважає дуже корисним та мотиваційним.
«Коли знань немає, то робиш помилки в спілкуванні з військовими. Коли є знання, ти їх уникаєш», — пояснює Ігор.
Якість, професійність та підготовленість людей, які спілкуються з військовими та їх сім’ями — одна з основних причин створення школи. Нині в Ірпінській біблійній церкві 11 братів та 24 близьких родичів членів церкви — військовослужбовці, які захищають Україну. На жаль, є брати, які загинули в боротьбі за свободу. Десятки людей залученні в різних волонтерських проектах, які допомагають українським захисникам. Тож бажання навчитись допомагати військовим, стати для них та їх рідних підтримкою, надзвичайно актуальне та природне для нашої церковної сім’ї.
На навчання до капеланської школи прийшли ті, хто вже волонтерить та й ті, хто бажає зрозуміти як правильно спілкуватись з військовими.
«Я служила жінкам загиблих героїв і відчувала, що мені не вистачає знань. Я хотіла дізнатись як саме я можу їм допомогти, стати Божим інструментом і промінчиком світла в їх житті. Я розуміла, що біль, якого вони зазнали в житті, нічим не вилікувати, але хотіла принести трохи полегшення та любові в їх життя», — розповідає Альона Акопджанян.
Головною перевагою школи Альона вважає її практичність. Викладачі школи — це практикуючі капелани та викладачі в КБС, які навчають майбутніх капеланів. Під час семінарів вони діляться власним досвідом та прикладними порадами. Це не просто теорія — це знання, випробувані часом.
Учні школи хапаються за ці можливості. Під час лекцій мікрофон ходить по залу — студенти час від часу діляться власним досвідом та ставлять питання. На перервах розмови не стихають — учні спілкуються між собою, діляться висновками й перехоплюють викладача, щоб задати ще більше питань.
Наталя Мариляк, дружина військового, спілкується з захисниками регулярно. Вона ходить і в госпіталі, щоб підтримати поранених бійців, і з командою волонтерів з Голландії допомагає відбудовувати місто після деокупації, а тому часто спілкується з родинами, які пережили окупацію та втратив близьких.
«Я йшла в школу в першу чергу, щоб самій зрозуміти як правильно підтримувати свого чоловіка. І саме в школі здобуваю необхідні знання для свого служіння. Мені хотілось би, щоб така практична інформація більше ширилась в суспільство. Хотілось би, щоб українці були готові до підтримки, спілкування та розуміння військових», — ділиться Наталя.
Наразі організатори школи роздумують над повторенням програми наступного року, адже потреба нікуди не зникає. Поки військові служать заради нас, ми повинні навчитись як служити їм.
Автор матеріалу Наталя Рибальська
Пожертвування для ІБЦ
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.