Як ми колядували…

Перш за все варто сказати, що для мене різдвяне колядування є чимось особливим, і кожного року я з нетерпінням чекаю Різдва. Коли співаю різдвяних пісень разом з молоддю і рідними, коли відчуваю радість людей, до яких в дім ми приходимо, то набагато яскравіше переживаю мить народження Христа.

Цього року колядування не обійшлося без непередбачуваних труднощів, про що, власне, і піде мова. Коли четвертого січня я поверталася з Ужгорода, то була впевнена, що підготовка триває повним ходом, тобто мені потрібно буде тільки приєднатися до якоїсь з молодіжних груп колядників.

Проте виявилося, що традиційно відповідальні за організацію колядок захворіли. Таким чином п’ятого січня я точно знала хто НЕ буде займатися молоддю і колядуванням, і абсолютно не знала, хто буде. А шостого січня молодь мала колядувати. Тож зранку я майже змирилася з тим, що все закінчиться навіть не почавшись. Проте жевріла надія на різдвяне диво.

І диво явилося мені в особі Оксани Ящук, яка зателефонувала мені з тим, що колядування все ж таки буде. Розпочався гарячковий «обдзвін» відомих нам з Оксаною активістів-колядників та активістів-автомобілевласників. Після того як ми почекали на всіх півтори годинки і врешті-решт провели співанку, вирушили за адресами. Адреси визначили абсолютно спонтанно, але мені здається, що це було ретельно сплановано Богом. У колядників знайшлося по дві-три адреси невіруючих родичів, сусідів, знайомих. Урешті-решт виявилося стільки, що ми засумнівалися, чи зможемо всіх обійти. Та не це головне! Мені запам’яталися очі людей, які через нас у Різдві побачили не тільки їжу, сімейний вечір абощо, але народження Самого Бога! Люди підспівували нам (сподіваюся, не через те, що у нас погано виходило ), витирали сльози, посміхалися і раділи.

Вечір видався неймовірним. Бог дуже благословив нас, і, сподіваюся, через нас благословив ірпінчан. Залишок вечора ми провели у Оксани Ящук удома, тож дякуємо їй за прихисток . Зібрані гроші (1500 грн) ми віддали дуже віруючим людям, яким потрібна допомога.

Різдво —  це час щедрості і благословінь, це час, коли відкривається серце для інших, щоб бути чуйнішим і уважнішим. Звичайно, погано, якщо це відбувається раз на рік, але на Різдво можна згадати про це або розпочати. Для себе я зрозуміла: Бог особливо відкривається у таких заходах, а душа співає ще довго після того, як колядки вже відспівано. Тому звертаюся до всіх: якщо у Вас є можливість, не ігноруйте колядування — беріть участь, моліться, надихайте.

Спецкор з виїздом на місця події, а також хороший знавець українських колядок Поліна Шимпф