Про Авану і виховання дітей
Автор: Яся Сидорчук    П'ятниця, 30 вересня 2016 13:27    Друкувати

GureeviЩо таке Авана, я чула ще від своїх віруючих друзів, які з дитинства відвідують церкву. «…Друг молодых» - цей гімн на асоціативному рівні разом з «аванками» не раз повставав у розмові про приємні моменти дитинства, перші знайомства і перших лідерів, які зараз, через 10-15 років спілкуються з тобою уже на рівних.

Тому, коли до нашої церкви приєдналися Віктор Гурєєв, директор Авана в Україні, разом з дружиною Інною, зрозуміла, що не варто гаяти часу і побільше дізнатися про їхнє життя, служіння, і навіть більше – про покликання. Щось є у них особливе – досвід, віра, запал і безмежна любов до дітей, яка проявлялася у кожному слові. Тому знайомтеся ближче:

 

Розкажіть декілька слів про Вас, Вашу сім’ю, історію.

Віктор: Інно, давай з тебе почнемо, ти в датах добре розбираєшся, - посміхається, до дружини.

Інна: Ми 12 років проживали в поселенні Фрунзівка (прим.: зараз Захарівка) Одеської області. У тій місцевості з Божою допомогою відкрили 3 церкви. Згодом переїхали в Київську область і 11 років відвідували церкву у м. Вишневому. Останній рік з минулого листопада відвідуємо Ірпінську Біблійну Церкву.

Вже 20 років займаємося служінням Авани. І завдяки цьому служінню ми і організували церкви.

Ми намагалися знайти підхід до тих дітей, які не могли потрапити в недільну школу. Часом дітей не відпускали на навчання Біблії в наш дім, місцеві школи не давали дозвіл, інших приміщень не було.

Авана допомогла нам вийти за межі приміщення. Ми проводили заняття на вулиці, і, завдяки дітям, у нас з’явилася можливість зав’язати відносини з дорослими, запросити їх на групи по вивченню Біблії.

Яся: Тобто ціль була організація церков, а Авана – це лише метод?

Інна: Так, у містечку дітей було багато, вони відкриті і йшли на контакт, тому ми шукали способи як можна з ними познайомитися.

Ми пробували різні методи. У недільній школі написані програми адресовані головним чином саме на дітей з християнських родин. Крім того, щоб порозумітися з дітьми, їх потрібно не так навчати, як з ними насамперед треба гратися. А в атмосфері гри вони готові вчитися і довіряти людям, які з ними подружилися.

Віктор: варто згадати, як нас запросили в школу у Васильєвці. Я спілкувався з директором, показав їй матеріали. І вона запропонувала проводити Авану для всієї загальноосвітньої школи. Ми прийняли рішення, що в один день тижня вся їхня школа виходила на вулицю. Це була дуже маштабна Авана.

Інна: … нам катастрофічно не вистачало лідерів. Дуже велике поле, багато слухачів, приходили батьки і вчителі, які говорили «ми не знаємо такого про Бога».

Віктор: вчителів шокувало, як три людини так легко могли організувати дисципліну для більше 300 дітей.

Інна: ігри, навчання – діти спокійно реагували і готові були до активної участі у процесі.

Віктор: завдяки цьому, вчителі і батьки позитивно ставилися до наших дій і надалі запрошували нас для проведення аналогічних проектів і в садочках, відкрито ішли на контакт з нами, що створило можливості до ближчого спілкування. Як результат служіння, окрім місцевої церкви, ми зареєстрували ще дві церкви, де є свої пастори, служителі, які, до речі, виросли з Авани.

Протягом нашого служіння нам розказували, що Бог робить через Авану - приводить цілі сім’ї у церкву.

Вікторе, як Ваша сім’я допомагає Вам у служінні?

Віктор: ми з дружиною починали, а усі діти (шестеро) виросли на цьому служінні. Старші уже мають свої сім’ї і продовжують Авану далі в своїх церквах як в Україні, так і за кордоном.

2OZ74-nRAaI

Що в Авані особливо є цінним для Вас?

Я проти формулювання «Діти – це наше майбутнє». У сім’ї, на зустрічах з лідерами, пасторами, я повторюю, що діти – це наше теперішнє. Авана навчає дитину бути місіонером тут і зараз. Задача лідера команди — це, по-перше, познайомити її з Богом, а по-друге, занурити її у служіння. У пісочниці, за партою, на дереві – де б дитина не знаходилася, вона вже має відчувати себе місіонером.

Які цілі Ви ставите перед собою, як директор Авани в Україні?

Віктор: Авана – це міжнародне служіння, частиною якого ми являємося. В Україні вона почала свою історію з 1992 року в Черкасах.

На сьогодні у нас є свої місіонери, координатори Авани. Ми проводимо різні заходи – конференції для лідерів, табори для молоді церков — навчаємо проводити клуби.

У фокусі не обов’язково Авана – як програма.

Інна: Так, ми мотивуємо до активного дитячого служіння. Дітей виховують їхні батьки, діти не приймають самостійні рішення. До дітей варто іти, зустрічатися з ними – на стадіоні чи іншій зручній території. Це оманлива думка, що варто займатися дітьми тоді, коли вони виростуть, — тоді може бути вже пізно, вони вже виберуть свій життєвий шлях. Краще розказати їм про Бога ще з дитинства.

Віктор: Часто при зустрічі з лідерами, я задаю питання «де ви зустрічали в Біблії формулювання «недільна школа»? Такого немає, як немає «Авани» і назви інших служінь чи таборів. Але мають бути різні служіння для дітей, актуальне для тієї місцевості, де ти служиш. Вони не повинні конкурувати між собою, варто щоб вони діяли по ланцюжку дорослішання дітей...

Девіз нашого служіння — «Донести радісну вістку та навчити дітей служити Господу». У цьому році наша мета організувати три табори для виховання лідерів дитячого служіння.

Інна: ми кожні три місяці проводимо навчання для 10-20 церков служінню Авани. І ми радіємо, коли ці церви бачать плоди свого служіння. Вони пишуть нам, свідкують про те, як змінилася навіть сама церква. Багато церков бояться вийти зі своєї зони комфорту до дітей, часто не впевнені в своїх лідерах. Але коли у них це виходить, вони радіють результатам своєї праці.

Віктор: Авана — це міжконфесійне служіння, ми співпрацюємо зі всіма місіями і організаціями. На разі Авана є навіть в православних церквах в Україні.

В ІБЦ ви завітали, коли Авана активно проводилася для дітей від 6 років. Яке враження у Вас склалося, а також розкажіть про плани?

Віктор: Ми  ближче познайомилися з авановською командою ІБЦ та керівником Дашею Хижняк у літньому таборі Мукачево – Star Camp. Це було велике благословіння для нас, адже у нас одні цілі.

8 жовтня на території ІБЦ буде важливий захід – Awana Go, приурочена в тому числі до відкриття нового сезону місцевого клубу Авани. Ми очікуємо близько 300 дітей і їхніх лідерів зі всієї Київської області. Минулого року ми вперше проводили таку зустріч на території ІБЦ і дітям дуже сподобалося — адже зручна територія. Батьки були дуже вдячні, що для їхніх дітей організували таке дозвілля, враховуючи, що клуб в середньому включає половину дітей, які ростуть у церковних сім’ях, а інша – це їхні друзі і знайомі. А для нас така позитивна реакція зі сторони батків — відповідь на наші молитви.

Ми відкриті щоб разом проводити клуби Авани в місті – в нових парках та інших споритивних майданчиках.

Інна: У нас був хороший досвід участі клубу Авана у міських фестивалях. А чимало дорослих згадували, що в дитинстві чи юнацькому віці відвідували схожі заходи, дружили з віруючими, чого зараз їм, на жаль, не вистачає.

У чому секрет Авани, якщо вона стільки років продовжує існувати, служіння залишається актуальним?

Інна: мене дуже вразила історія, як починалося служіння Авани. Це було троє братів у церкві м. Чикаго в 30 –х рр. минулого сторіччя, які дуже сильно хвилювалися за людей без Бога. Навпроти їхньої церкви було закинуте приміщення, де збиралися підлітки і грали в свої забавки. Ці чоловіки почали роздумувати чим їх можна зацікавити. Просто прийти і запросити в церкву? Вони не сприймуть це серйозно. Молилися, шукали відповіді. У результаті кожен з них приніс щось своє в служіння Авани. Перший запропонував – давайте з цими підлітками гратися. Другий, який не дивлячись на молоді роки знав Новий Заповіт напам’ять, сказав, що було б корисно кожного разу на зустрічі вивчати вірш з Біблії, як його в свій час мотивував дідусь. Це може стати фундаментом віри для підлітків. Третій сказав, що варто виділити окремий час щоб говорити про віру, про Христа. Це було майже 80 років тому…

Один з трьох ще живий, ми зустрічалися з ним. Він розповідав як розвивалася Авана, змінювалися книги, матеріали, перекладаються на різні мови на всіх континентах. Але структура з трьох частин залишається до сьогодні і вона спрямована для досягнення дітей.

Тобто секрет в універсальному «рецепті», але ж час змінюється, інші діти, інші батьки. Як Авані вдається бути в тренді стільки поколінь?

Інна: 105 країни використовують програму Авани, є команда людей, які постійно вдосконалюють її, дають нові креативні ідеї. Вони розуміють, як в кожну культуру можна трансформувати цю концепцію.

Віктор: наприклад, в цифрову епоху виховання, Авана випускає для смартфонів додатки для PlayMarket та AppStore – які мотивують в ігровій формі дітей до вивчення Писання.

Згадуючи Павла «з рабами я раб»… Іншими словами, якщо ми бачимо аудиторію, яка має свій стиль життя, свої звички, характерні особливості, проведення часу, ми намагаємося прийти на їхню «територію» і розказати про Бога таким чином, щоб вони нас зрозуміли і почули.

Інна: …бути «диверсантами» на їхній території. А не просто виступати проти їхнього способу життя, критикувати.

Віктор: У нашій сім’ї четверо дорослих і двоє малюків. Я прихильник такого виховання: якщо ти хочеш щось спробувати, давай ми спробуємо разом, а потім обговоримо це. Наприклад, дітям хочеться погратися і розпалити вогонь. Ми разом назбирали папір, сірники, а також відро води і навчалися розпалювати багаття. Я говорю про сам метод виховання. У результаті я спокійний за своїх дітей, бо вони мають стержень віри в Христа і можуть поговорити зі мною про всі проблеми. Забороняти без пояснення – це не зовсім правильна позиція.

З якими викликами Ви стикалися у процесі розвитку служіння Авани?

Інна: ми зустрічали християн, які виступали проти Авани, бо «Христос не бігав зі свистком», і «не грався в такі ігри». Але коли з ними спілкуєшся особисто і задаєш питання «як Ваші діти ведуть себе вдома, на вулиці — бігають вони чи ні?», і чому не можна таким чином разом з дітьми гратися і разом пізнавати Ісуса?

Кожний батько відповідальний за духовне виховання своїх дітей і повинен цікавитися, про що думає і що хвилює її дитину. Адже діти в школі чують і набираються усього від однолітків — про Бога, про основи поведінки, про усе інше. Як вияснити і підняти ці всі питання, розвіяти сумніви дитини? Церква допомагає, доносить християнську позицію на богослужіннях і недільній школі, інших зібраннях. Але це не замінить особистого спілкування з дитиною — яка розвивається по своєму шляху, вчиться приймати самостійні рішення.

Чи змінилися діти за останні роки, як вони ставляться до Радісної Вістки? Зацікавлені, пасивні?

Віктор: я не прихильник теорії, якою деякі християни прикривають свою бездіяльність. Мовляв: «Раніше клуби були переповнені, молитовні доми тріщали від людей. А сьогодні щось з «Христом» стало не так». Це не вірно. Бо Він (Господь) відвічно залишається таким же. Діти були дітьми, вони хочуть гратися, вони хочуть, щоб їх чули. Вони люблять дисципліну, навіть ті, які її зривають.

Інна: Христос потрібен дітям так, як і десятки років назад. Але не всі знають, як благовістити дітям. Не всі дорослі, батьки, лідери знають як краще розказати Євангеліє. Хтось не готовий повірити, що діти серйозно сприймають розповіді про Ісуса. А ще діти не вміють лицемірити. Те, що вони активні і часто відволікаються ще не означає, що вони не хочуть слухати Євангеліє.

Тому важливо мати багато терпіння і розуміння. Адже діти — це особистості, які лише вчаться собою управляти. Прийде час, діти навчаться, подорослішають.

Віктор: для мене люди, які працюють з дітьми, герої. З дорослими легко — вони роблять те, що їм скажуть або рекомендують. Щоб зацікавити дитину або змотивувати її до діяльності — гри, навчання, потрібно вийти на її рівень. Простий тест для дорослого — стати на коліна і гратися машинкою — і себе інколи треба заставити це робити :)

Ваше слово заохочення, що скажете дитячим служителям, а усім служителям ІБЦ?

Віктор: я дуже хочу щоб ІБЦ була зразком для інших церков у служінні. У тому числі в дитячому, підлітковому і молодіжному служінні. Бажаю усім служителям досягати максимуму, який Ви готові перед собою поставити у посвяті Богові!

 

з Віктором та Інною Гурєєвими розмовляла Яся Сидорчук

 
Автор:
Яся Сидорчук
Яся Сидорчук