Мандрівка Індією, що говорить про Христа. ЧАСТИНА IV і V
Автор: Зоя Ільницька    Понеділок, 26 серпня 2013 22:32    PDF Друкувати Електронна адреса
3               Частина четверта або Вірний Мізорам

Останнє місце нашого призначення – гірський штат Мізорам. Настільки гірський, що з першої спроби наш літак не може приземлитися на маленьку злітну смугу серед піків, оповитих штормовими хмарами, і, покружлявши, вертається у Калькутту. Але ми з вами вже були там, тому одразу переходимо до другої спроби – і ми в Мізорамі.
Тут ми залишимо на деякий час наші враження і пірнемо назад в минуле. Запитую місцевих і взнаю, що перші християни з’явилися у цьому краї не так вже й давно – лише трохи більше ніж 100 років тому. Наприкінці 19 сторіччя двоє молодих англійців Лоррейн і Савидж, які належали до баптистської спільноти, вирішили поїхати до далекої Індії місіонерами. Прибувши до Калькутти, вони отримали дозвіл перебування у східній місцевості під назвою «Мізо». Після виснажливої подорожі їх чекало не менш виснажливе, ба навіть небезпечне існування у дикій гірській місцині – доводилося прорубати ліс, лаштуючи собі оселю.. Проте вони знайомилися з місцевими жителями і вивчали їхню мову, намагалися бути корисними, допомагаючи вбогим і хворим, тож першим наверненим ними до Ісуса був інвалід, прикутий до ліжка… Пізніше «люди Мізо», як самі себе й досі називають тутешні жителі, скажуть, що ці англійці, навіть коли ще не знали місцевої мови, говорили до них мовою, зрозумілою всім – мовою любові. Місіонери відкрили недільну школу для хлопчиків, де співали християнських пісень, що дуже дивувало місцевих, адже пісні для них асоціювалися лише з випивкою. Тому, чуючи спів, місцеві люди приходили й запитували: де ж пиво? А за право ввійти і побачити, що ж відбувається, мусили віддавати свої трубки для паління... Вивчивши мову, місіонери почали розповідати місцевим про Спасителя від гріхів. Проте саме поняття гріха в людей було відсутнє і вони не відчували потреби в такому Спасителі! «Потім, - пише Лоррейн, - ми знайшли точку контакту: ми оголосили Ісуса переможцем злого. Тим, Хто обмежив його вплив і забрав його броню, тож його раби можуть в Ісусі бути вільними. Для Мізо-людей це й справді було Гарною Новиною, тому що відповідало їх головній потребі». Крім того, місцева мова на той час була лише розмовною – цей народ зовсім не вмів писати. Лоррейн і Савидж, користуючись латиницею, створили алфавіт, граматику і перший словник мови Мізо, який був надрукований і став основою писемності та освітньої системи в Мізорамі. Також  англійці переклали на мову мізо Євангелії та Дії Святих апостолів, що теж були надруковані. Тож вони подарували народові писемність, зупинивши нашестя і панування мови «бенгалі», і світло Євангелії.

5


Можливо, ви подумаєте: ну і що? Яка різниця, що там з ким відбувалося 100 років тому? Що такого важливого могли зробити двоє звичайних молодих хлопців? Проте вплив їхнього перебування  в Мізорамі важко переоцінити. Сьогодні це самий «грамотний» з усіх індійських штатів, в той час як в багатьох інших переважна більшість людей не вміє читати й писати. Крім того, на вулицях міста ми не бачимо жодного безхатька – і дійсно, за офіційною статистикою це єдиний штат цієї величезної, бідної країни, де люди не живуть на вулиці. А ще дивніше, коли усюди, куди б ти не зайшов, ти знаходиш віруючих. І не просто віруючих, а християн. І не просто християн, а протестантів! А це принципово визначає все їхнє життя.  На мій погляд, статистика штату дуже цікава, особливо в порівнянні з українською:
•    тут категорично заборонений до продажу алкоголь в любому вигляді;
•    тут за рік відбувається менше 100 аварій (і це на гірських дорогах!!) – в Україні ж 25 тисяч (це, враховуючи різницю у кількості населення, в 100 разів більше);
•    тут від СНІДу за 2 роки померло п’ятеро людей, тоді як в Україні щодня помирає восьмеро;
•    тут на кожного померлого народжується п’ять дітей;
•    протягом року штат відвідує усього лиш 300 іноземців, тому люди щиро дивуються, коли бачать іноземців, обертаються, розглядають, просять сфотографуватися і дуже дякують за фото;
•    тут рівень злочинності складає 0,1% на 10 тисяч населення, тоді як в Україні – 24%, а у в’язницях Мізораму немає жодної жінки, засудженої за завдання тілесної шкоди другій людині…

2

12

4

9
10

Вражає, чи не так? В місцевих церквах є також багато відмінностей, які здалися б українцям навіть не дуже святими! Але ці  - з нашого погляду «незвичні»  - звички й традиції дивним чином поєднуються з щирою любов’ю до Бога й непідробною радістю. Вони голосно плескають в долоні, співаючи, проте дівчата й жінки, усі як одна одягнені дуже сором’язливо, в довгі спідниці з національними візерунками, і сидять в церквах окремо від чоловіків... Вони дуже співучі, хоча в багатьох церквах мають змогу користуватися лише саморобним шкіряним барабаном та мікрофоном на іржавій стійці. Але навіть в дуже бідних церквах з облупленими стінами й нерівною підлогою завжди стоїть букет зі свіжих троянд…Вони можуть молитися сидячи, проте молодь уважно слухає проповіді по півтори години та наповнює церковні зали не тільки вранці, а й недільними вечорами. Цікаво, що пожертви під час богослужіння збирають тільки жінки, перев’язані спеціальними стрічками, наче почесні свідки на радянському весіллі… Зранку ж в неділю взагалі можна спостерігати особливе явище: магазини зачинені, а вулицями йдуть в усіх напрямках святково одягнені й усміхнені люди з Бібліями в руках..  

Вони не такі як ми. При загальній кількості населення біля мільйону, в штаті стільки ж протестантів-баптистів, як і в Україні – біля 150 тисяч. І, не дивлячись на низький, порівняно з нами, рівень життя, вони посилають біля 800 місіонерів, що служать як в самому штаті, так і в інших штатах Індії, Непалі, Бірмі, Бангладеш.  Посилають загалом за свій рахунок, судячи з того, скільки іноземців тут буває і як важко, майже нереально, отримати, приміром, американцеві, дозвіл на відвідування штату. У богословській семінарії, де навчаються юнаки та дівчата, що хочуть бути місіонерами,  ми побачили вражаючу бідність: зала для загальних зібрань студентів для поклоніння Богові, що збита з листів металевого шиферу, простенькі старі, подерті дерев’яні меблі… Зі слів адміністратора, м‘ясо студенти бачать тільки по вихідним, а кожного дня мають тільки рис з овочевою підливкою. Але бачили б ви, як виблискували радістю очі студентів, коли вони старанно підспівували нам українською «Бог добрий є»!.. І бачили б ви, як усі разом, напам’ять, співали християнських псалмів студенти школи мистецтв (світського, до речі, учбового закладу!), і як нестримно раділи, коли директор школи пообіцяв на 20 доларів, отриманих у символічний подарунок  від нашого друга, купити їм курятини…

6


Частина п’ята або Повернення Додому
Подорож Індією добігає кінця і ми вирушаємо додому з валізою подарунків... Везу довгі, пахучі стручки справжньої ванілі всім своїм подругам, ароматний індійський чай «масала» з корицею - нашій домашній групі (підчас поїздки ці сім'ї, як ніхто, піклувалися про наших дітей вдома!). Старовинний мізорамський шкіряний барабан, що довго нагадуватиме нам майже утопічне протестантське королівство у горах – дворічному сину. А для наших донечок – повчальну книжку-мультик з яскравими малюнками, в яких цікаво розповідається історія дівчинки у біло-блакитному сарі. Дівчини, яку згодом назвуть Мати Тереза…
І як би хотілося, щоб наші українські діти й молодь, які зростають у комфортних умовах, які справді мають усе необхідне й трішки більше, цінували це, мали задоволені серця, незважаючи на постійні жалісливі (чи заздрісні?) скарги дорослих навкруги: мовляв, мало! І щоб у цих серцях горіла  любов до Бога, а через це – до рідного краю й своєї країни, до батьків, родини і ближніх. Так, як горіла вона 120 років тому в серцях англійських юнаків у Мізорамі, що змінили долю цілого народу… Так, як 60 років тому палало серце молодої албанки, що обіймало усіх вбогих і запалило десятки тисяч сердець послідовників… Так, як в наші дні палають серця отих американських дівчат в Делі чи невибагливої  мізорамської молоді, яка їде по найтемнішим куточкам Азії з місією донести світло істинного Бога.  Щоби серця усіх нас, сучасних українців, що називають себе християнами, були дійсно запалені Христом і передавали цей вогонь  - набагато важливіший за олімпійський – далі й далі, знайомим і незнайомим, які гинуть, оповиті залежністю від гріхів…
Щоби вогнем цим був освітлений і освячений наш із вами шлях Додому…
 
Автор:
Зоя Ільницька
Зоя Ільницька

Your are currently browsing this site with Internet Explorer 6 (IE6).

Your current web browser must be updated to version 7 of Internet Explorer (IE7) to take advantage of all of template's capabilities.

Why should I upgrade to Internet Explorer 7? Microsoft has redesigned Internet Explorer from the ground up, with better security, new capabilities, and a whole new interface. Many changes resulted from the feedback of millions of users who tested prerelease versions of the new browser. The most compelling reason to upgrade is the improved security. The Internet of today is not the Internet of five years ago. There are dangers that simply didn't exist back in 2001, when Internet Explorer 6 was released to the world. Internet Explorer 7 makes surfing the web fundamentally safer by offering greater protection against viruses, spyware, and other online risks.

Get free downloads for Internet Explorer 7, including recommended updates as they become available. To download Internet Explorer 7 in the language of your choice, please visit the Internet Explorer 7 worldwide page.