Мандрівка Індією, що говорить про Христа. ЧАСТИНА IIІ або Задимлено-Перевалочний Делі
Автор: Зоя Ільницька    Субота, 24 серпня 2013 13:15    PDF Друкувати Електронна адреса
Vuli4na_robotaЩе півдня у польоті – і ми робимо дводенну зупинку в столиці країни, Делі. Місто видається нам сірим і безбарвним, не дивлячись на квітучі пальми, вогні дорогих готелів і величезних шоппінг-центрів. Дихати знову стає важко, а небо з ранку до ночі виглядає так, ніби під час української сніжної хуртовини – зовсім блідим, непрозорим якимсь: хмар немає, світить сонце, проте воно дивно тьмяне і на нього можна спокійно дивитися.
Таке ж бліде й безбарвне здається нам життя місцевих. На вулицях знову повно жебраків, які там і живуть... І хоча це перше місце, де ми потрапляємо у баптистську церкву, навіть у ній обличчя людей змучені й безрадісні – практично усі ці люди не «делійці» або й навіть не індуси. Вони приїжджають до столиці, щоби оформити документи на виїзд до Америки та інших країн, які нададуть їм статус біженців. З Бірми, де лютує туберкульоз, зі східних регіонів Індії, в яких живеться ще гірше… Вони очікують у цьому місті вирішення своєї долі – і покидають його назавжди… «Весь час нові й нові люди в церкві, - розповідає пастор, - вони не встигають навіть роззнайомитися»…

Bogosluzh

Мою увагу привертають дві тихі дівчини – як і місцеві, просто й не витіювато вдягнені, проте маючі інакший колір обличчя і розріз очей. Вони виявляються американками, яких відправила сюди «на практику» їхня біблійна семінарія. Вони живуть тут і служать місцевому населенню.  Вражає думка, що ніколи в житті я не бачила ТАКИХ американських дівчат – інших, зовсім не схожих на тих «сучасніших» християнок, які приїжджають до нас, в Україну, поважно називаючи свій приїзд «місіонерською подорожжю»… І таки дійсно, треба бути зовсім «іншим», щоби жити в такому місці і любити таких людей…

Missinerki


Одразу ж після нашого заселення в готель, чепурна індійка на рецепції, проникливо й запобігливо дивлячись в очі, промовляє слова, які я чую вперше в такій ситуації: «В нашому готелі ви ніколи не будете самотніми. Ми – це ваша сім’я. Ми будемо піклуватися про вас завжди, тільки скажіть що вас турбує!..» Наступного дня, вже після від’їзду, знаходимо у чекові просто здирницьку суму за таксі, набагато вище тієї, яку називала наша «близька родичка» у сарі… А зайшовши пообідати, бачимо у рахунку, що маємо сплатити, надбавку у розмірі 38 (!!!) відсотків до обіцяної ціни… Тож ми без особливого жалю полишаємо несправжній, задимлений Делі, як і всі ті нещасні люди, яких бачили в церкві…

Стоп. Задля об’єктивності «картинки» мушу повернутися. Здається мені, що дуже мало побачили ми в Делі, тож розпитую про враження від цього міста пастора церкви «Відродження» Миколу Івановича Пономарьова, який відвідував його аж три роки поспіль! І недаремно розпитую: Микола Іванович розповідає, що бував в декількох делійських церквах, які досить динамічні, багатолюдні і доволі відкрито «виходять» зі своїх стін на вулиці. На відміну від ще північніших церков, які вимушені збиратися таємно, під острахом фізичного насильства. Він розказує, як важко працюють місцеві пастори, часом не маючи навіть мотоцикла, щоби об’їхати кільканадцять церковних спільнот, які є під їхньою опіко, проте розкидані на великій відстані. Він ділиться хвилюючими думками, як небагато потрібно, щоби допомогти їм, і що нам, українцям, це під силу! А ще Микола Іванович розповідає про специфічність індійського християнства, з яким зіткнувся – це збереження кастовості… Тобто, люди, приходячи до Ісуса Христа, можуть відвідувати тільки церкву тієї касти, до якої належали, і немає ніякої спільності між різними верствами індійського населення. Навіть того, яке  розуміє рівність положення перед істинним Богом – що за кожного з нас Божим Сином була заплачена однакова  ціна, одна-єдина ціна – Його життя…

Тут в мене з’являється хвилююча думка, що десь я вже таке бачила.. Чи не схожа ця індійська «християнська кастовість» на те, що часом відбувається в українських церквах?.. Коли нові люди, роками - а то й десятиліттями! - відвідуючи церкву, на жоден крок не можуть стати ближче до тих, хто в церкві «свої з народження», цілими поколіннями. Не можуть, бо ці «старші сини», які так давно були грішниками, що вже й про це забули, зазвичай прагнуть займати в церкві «керівні» позиції, є погордливо-самодостатніми, а з новонаверненими рідко знайомляться і ще рідше товаришують… І це, безперечно, не сприяє збудуванню міцної Церкви - Тіла Ісуса, та ще й крає серце Богові.
Так, подорож до Делі ставить багато нелегких запитань…

 
Автор:
Зоя Ільницька
Зоя Ільницька

Your are currently browsing this site with Internet Explorer 6 (IE6).

Your current web browser must be updated to version 7 of Internet Explorer (IE7) to take advantage of all of template's capabilities.

Why should I upgrade to Internet Explorer 7? Microsoft has redesigned Internet Explorer from the ground up, with better security, new capabilities, and a whole new interface. Many changes resulted from the feedback of millions of users who tested prerelease versions of the new browser. The most compelling reason to upgrade is the improved security. The Internet of today is not the Internet of five years ago. There are dangers that simply didn't exist back in 2001, when Internet Explorer 6 was released to the world. Internet Explorer 7 makes surfing the web fundamentally safer by offering greater protection against viruses, spyware, and other online risks.

Get free downloads for Internet Explorer 7, including recommended updates as they become available. To download Internet Explorer 7 in the language of your choice, please visit the Internet Explorer 7 worldwide page.