-
«Коло віровчення» - це доповнення до розробленого віровчення ЄХБ, тому в ньому не відображені позиції по всіх загальноприйнятих базових пунктах.
-
«Коло віровчення» - це не фіксований документ, його осмислення й доповнення може тривати залежно від обставин і проблем, з якими зіштовхується церква.
Неприйнятно
|
Прийнятно
|
ТРИЄДИНИЙ БОГ
|
-
усяке вчення, яке не визнає Трійцю й рівність по сутності між іпостасями Трійці. Це важливо, тому, що відкидання Трійці унеможливлює саме спасіння і нехтує важливі уривки Писання, які говорять про Божественність і єдність трьох осіб Божества. (Бут. 1:26; 11:7; Повт.З. 6:4; Іс. 48:16; Мт. 28:19; Ів. 1: 1-3, 14, 18; 1 Кор. 8:6; 12: 4-6; 2 Кор. 13:14; Гал. 3:20; Еф. 3:19; 4:6; Кол. 1: 15-17; 2:9; Євр. 1: 8-9; Як. 2:19)
|
-
вчення про те, що можна молитися Духу Святому - припустимо, але зі Св. Писання очевидно, що звернення були до Бога Отця й Богові Ісусу Христу, тому те, що очевидно в Писанні повинне заохочуватися й практикуватися в першу чергу. (Пс. 5:2; Мт. 6:9; Ів. 16:23; Дії. 1:24; 7:59; Еф. 5:20; Об. 22:20)
|
ПИСАННЯ
|
-
вчення про те, що Біблія якимось чином стає Словом Божим при читанні. Проблема розуміння чи прийняття Слова Божого завжди на стороні людини. (2 Тим. 3:16; 2 Пт.1: 20-21)
-
вчення про те, що деякі частини Біблії або автори книг не були рівно натхненні Богом. (2 Тим. 3:16).
-
ті вчення, де традиція та передання ставляться на один рівень або вище за авторитет Писання. (Мт. 15: 1-6; Мр. 7: 5-13; Кол. 2:8)
|
-
вчення про те, що Писання (Біблія) має абсолютний авторитет і перевагу над традицією церкви. (Мт. 5:18; 15: 1-6; 24:35; Мр. 7: 5-13; Ів. 10:35; 16: 12-13; 17:17; 1 Кор. 2:13; Кіл. 2:8; 2 Тим. 3: 15-17; Євр. 4:12; 2 Пт.1: 20-21)
-
вченння, що всі канонічні книги Біблії (66 книг) рівно Богонатхненні й авторитетні. (Мт. 5: 18-19; 1 Кор. 2: 7-14; 2 Тим. 3: 16-17; 2 Пт.1: 20-21)
-
віра в буквальну (вербальну) непомильність оригіналів тексту Св. Писання. (Мт. 5:18; Ів. 17:17; 1 Кор. 2:13; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16; 2 Пт.1: 20-21)
-
прийнятна також позиція, що загальновизнані переклади Біблії гідні довіри, хоча в них можливі деякі неточності й можуть піддаватися критичному аналізу людьми, які мають відповідну підготовку.
-
віра в збереження Богом Свого Слова (Біблії) протя-гом історії (Повт.З. 4:2; 12:32; Мт. 5:18-19; Об. 22:18).
|
АНГОЛИ
|
-
вчення про те, що демони можуть володіти християнином, тому що християнин відкуплений і відроджений Богом для нового життя, стає його дитиною і належить Богові по праву (Ів. 1:12-13; 17:15,24; Рим. 8:9,38-39; 1 Кор. 6:19-20; 2 Кор. 1:21-22; 5:17; Гал. 5:16-17; Еф. 1:3-14; Кол. 1:13-14)
|
|
ЛЮДИНА – СТВОРЕНА І ВПАВША
|
-
вчення про те, що людина без участі Бога може прийти до пізнання істинного Бога. (Мф. 13: 11-23; Ів. 1: 12-13; 3: 3-16; 6:37, 44, 65; Рим. 2:4; 3: 10-12; 5: 8-10; 10: 14-17; 1 Кор. 1: 18-21; 2: 14-15; 2 Кор. 4: 3-4; Еф. 2: 1-9; 2 Тим. 2: 25-26; Тит. 3:5; 1 Ів. 4: 9-10)
|
-
вчення про трихотомію (троїчність) людини - припустимі, тому, що Слово Божие іноді говорить про троїчність людини. (1 Кор. 2: 14-3:4; 14:14; 1 Фес. 5:23; Євр. 4:12)
-
вчення про дихотомію людини (двоїчність) також прийнятне, оскільги Слово Божие іноді так говорить про людину (Бут. 35:18; Екл. 12:7; Мт . 6:25; 10:28; 16:26; Лк. 1:46-47; 10:27; 23:46; Ів. 12:27; 13:21; 1 Кор. 5:3,5; 6: 19-20; 15:44; 2 Кор. 7:1; 1 Фес. 5:23; Євр. 4:12). Ці два пункти хоча й не узгоджуються між собою, можуть бути прийнятні ще й тому, що кожен з них не має негативного впливу на питання спасіння людини або на питання її духовного зросту.
-
вчення про умовну єдність людини (умовний монізм) так само прийнятне (Мт. 10:28; 2 Кор. 5: 2-4; 1 Кор. 15)
-
наслідки духовної смерті людини:
- людина сама по собі не може прийняти Бога. Бог перший повинен виявити Свою дію й зробити людину здатну до прийняття Його - припустиме. (Бут. 6:5; 8:21; Пс. 50:5; Екл. 7:20; 9:3; Іс. 64:6; Єр. 17:9; 13:23; Иез. 36:26; Ін. 1: 12-13; 3: 3-7,19-21; 6:44, 64-65; 8: 31-34, 42-47; Дії 11:18; 16: 14-15; Рим. 1:18; 3: 9-18, 23; 5: 8-12; 8: 5-9; 6: 17-20; 1 Кор. 2:14; 2 Кор. 4: 3-4; Еф. 2: 1-9; 4: 17-18; Кол. 2:13; 2 Тим. 2: 25-26; Тит. 3: 3-5; 1 Пт. 1:3, 18-19, 23-25; 1 Ів. 3:10)
- людина може сама обрати Бога. Богові не потрібно робити особливої дії, щоб зробити людину здатним до прийняття спасіння, хоча при цьому Бог бере участь у залученні людини - припустимо. (Повт.З. 4:29; 2 Хр. 15: 2-4, 15; 19;3; Іс. 55:7; Єр. 29:13; Єз. 18:31; Пс. 9:10; 23:6; 94: 7-8; Лк. 18: 13-14; Ів. 7:37; 15: 4-6; Євр. 4:2; 5:9; Як. 4: 4-10; Дії 5:32; 7:51; Об. 3:20; 22:17).
|
ПЕРШИЙ ПРИХІД ІСУСА
|
-
вчення про те, що Марія заслужила привілей народити Спасителя світу, так само як і вчення, що вона є співспасительниця із Христом. Вона одержала це від Бога як дарунок за Його благодаттю. Марія у своїй сутності нічим не відрізнялася від інших людей (Пс. 50:5; Мт. 12: 47-50; Лк. 1:28, 38, 43-55; Ів. 14:6; Дії 4:12; Рим. 3: 23-24; 5:15; 8:34; Євр. 7:25).
|
|
СПАСІННЯ ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ІСУСА ХРИСТА
|
-
вчення про те, що водне хрещення необхідне для спасіння (див. нижче)
-
вчення про хрещення дітей (див. нижче)
-
будь-яке вчення про те, що для спасіння, крім віри в Ісуса необхідно ще щось. Добрі справи й побожне життя потрібні як наслідки спасіння для підтвердження нового життя отриманого від Бога. (див. нижче) (Лк. 23: 39-43; Ів. 1: 12-13; 20: 30-31; Дії 4:12; 16: 30-31; 20:21; 1 Кор. 1: 13-17; Рим. 3:20; 4: 3-5; 10: 9-10; 11:6; Гал. 2:16, 21; Еф. 1:7; 2: 8-10; Флп. 2:12; 2 Тим. 1:9; Тит. 3:5; Євр. 9:14; Як. 2: 14-26; 1 Пт. 1: 18-19; 3: 18-22; 2 Пт. 1: 4-10).
|
-
вчення про те, що людина спасається Богом по Його благодаті, через віру в Ісус Христа, Єдиного Спасителя, який помер за гріхи людей і воскрес для їхнього виправдання. (Ів. 1: 12-13; 3:16, 36; 20: 30-31; Дії 4:12; 16: 30-31; 20:21; Рим. 3:20; 4: 3-5, 22-25; 5: 18-21; 10: 9-10; 11:6; Гал. 2:16, 21; Еф. 1:7; 2: 8-9; 2 Тим. 1:9; Тит. 3:5; Євр. 9:14; 1 Пт. 1: 3-8, 18-21).
|
-
вчення про те, що плодів може й не бути (живи й гріши як хочеш). (Єз. 36: 26-27; Мт. 3:8; 7: 16-23; Ів. 3:36; 15: 1-10; Рим. 6: 1-22; 1 Кор. 6: 19-20; 2 Кор. 5:17; 9:8; 13:5; Гал. 5: 16-25; Еф. 2:10; Флп. 2: 12-13; Кіл. 1:10; 3: 12-14; 2 Тим. 2:21; Тит. 1:16; 2:14; 3:8, 14; Євр. 12: 5-11; 13:21; 2 Пт. 1: 4-10; Як. 2: 14-26; 1 Ів. 1: 5-7; 3:9; 4: 7-8; 5: 1-4, 18).
-
вчення про досягнення християнином безгрішного стану тут, на землі, в тілі. (Рим. 6:1-22; 7: 14-25; 12:1-2; Гал. 5: 16-25; Еф. 4: 22-24; Флп. 3:12; Кол.3: 9-10; 1 Пт. 1:14-16; 1 Ів. 1:8-10; 2:1; 3: 5-9).
-
змішання позиційного й прогресивного освячення. (позиційне освячення: Дії 20:32; 1 Кор. 1:2, 30; 6:11; Флп. 1:6; 2 Фес. 2:13; Євр. 2:11; 3:1; 10:10, 14; 13:12; 1 Пт. 1:2; Тит. 3:5; прогресивне освячення: Ін. 17:17, 19; Дії 20:32; Рим. 6: 1-22; 12: 1-2; 2 Кор. 3:18; Еф. 5: 26-27; Флп. 1:6; 2: 12-13; 1 Фес. 4: 3-4; 5:23).
|
-
вчення про те, що у відродженого християнина обов'язково в тій або іншій мірі повинні бути плоди нового життя в Ісусі Христі. (Єз. 36:26-27; Мт. 3:8; 7: 16-27; Ів. 15: 1-10; Рим. 6: 1-22; 1 Кор. 6: 19-20; 2 Кор. 5:17; 9:8; 13:5; Гал. 6: 16-25; Еф. 2:10; Флп. 2: 12-13; Кол. 1:10; 3: 12-14; 2 Тим. 2:21; Тит. 2:14; 3:8, 14; Євр. 13:21; 2 Пт. 1: 4-10; Як. 2: 14-26; 1 Ів. 1: 5-7; 3:9; 4: 7-8; 5: 1-4,18)
-
вчення про позиційне й прогресивне освячення християнина. (позиційне освячення: Дії 20:32; 1 Кор. 1:2, 30; 6:11; Флп. 1:6; 2 Фес. 2:13; Евр. 2:11; 3:1; 10:10, 14; 13:12; 1 Пет. 1:2; Тит. 3:5; прогресивне освячення: Ів. 17:17, 19; Дії 20:32; Рим. 6: 1-22; 12: 1-2; 2 Кор. 3:18; Еф. 5: 26-27; Флп. 1:6; 2: 12-13; 1 Фес. 4: 3-4; 5:23).
|
СТІЙКІСТЬ СВЯТИХ
|
|
-
вчення про втрату християнином спасіння (Лк. 8:13; Ів. 6: 66-68; 15:2, 6; 1 Кор. 10:11; Гал. 5:4, 7; Флп. 2:12; 3: 18-19; Кол. 1:23; 1 Тим. 4:1; 2; 4:10; Євр. 2:1; 3:12; 6: 4-8; 12:25; 2 Пт. 2:1; 3:17; Об. 3:5)
-
вчення про те, що Бог збереже відродженого християнина від втрати спасіння. (Єр. 32:40; Єз. 36:26-27; Ів. 1:12-13; 3:16; 5:24; 6:37-40, 47; 10: 27-30; 17: 11-12, 15; Рим. 5: 8-10; 8:1, 29-39; 1 Кор. 1: 4-9; 10:13; 2 Кор. 4:14, 17; Еф. 1:5, 13-14; 4:30; Флп. 1:6; 2: 12-13; Кол. 3: 3-4; 1 Фес. 5: 23-24; 2 Тим. 4:18; Євр. 6: 9-19; 7:25; 9:12, 15; 10:14; 12:28; 13:5; 1 Ів. 2:19, 25; 3:6, 9; 5:4, 11-13, 20; 1 Пт. 1:3-5, 23; 5: 8-10; Юди 24-25).
-
вчення «П'ять пунктів Армініанства» та «П'ять пунктів Кальвінізму» див. нижче.
|
«П'ять пунктів Армініанства» приводяться першими, оскільки вони історично були написані першими й «П'ять пунктів Кальвінізму» були написані як відповідь на позиції Армініанства.
«П'ять пунктів Армініанства»
1. Всі люди мають від Бога однакову здатність і вільну волю прийняти або відкинути спасіння у Христі. (Повт.З. 4:29; Іс. Нав. 24:15; 2 Хр. 15:2, 4, 15; 19:3; 34:3; Пс. 9:10; 23:6; 94: 7-9; Іс. 1:2, 19-20; 55:7; Єр. 29:13; Єз. 18:31; Ос. 10:12; Соф. 2:3; Мф. 11: 28-29; 13: 20-23; Мр. 10: 20-22; Лк. 13:24; 18: 13-14; Ів. 7:17, 37; 12:32; 15: 4-6; 16:8; Дії 5:32; 7:51; Рим. 2: 14-15; Євр. 4:2; 5:9; 11:6; Як. 4: 4-10; Об. 3:20; 22:17).
2. Обрання з умовою. Бог обрав людей до спасіння ще до створення світу, ґрунтуючись на напередзнанні тих, хто в Нього сам пізніше повірить. (Мт. 25:34-36; Ів. 3:36; Рим. 3:28; 4:4-5; 8: 29-30; Еф. 1:13; Гал. 2:16; 2 Сол. 2:13; 1 Пт. 1: 1-2).
3. Загальне відкуплення. Спасаюча жертва Ісуса Христа уможливила спасіння для всіх людей. Христос у дійсності не відкупив гріх кожного на хресті, але створив підставу для прощення Богом людини по вірі. (Мт. 18:14; Ів. 1:29; 3: 16-17; 6:51; 12:47; Рим. 1:16; 1 Кор. 5:7; 8:11; 2 Кор. 5:19; 1 Тим. 2: 4-6; 4:10; Тит. 2:11; Євр. 2:9; 1 Ів. 2: 1-2; 2 Пт. 2:1; 3:9).
4. Людина може протистояти й відкидати заклик Духа Святого до покаяння. Дух Святий не може відродити людину до нового життя, поки людина сама не повірить першою (Мт. 23:37; Лк. 7: 29-30; Ів. 15: 1-6; Дії 13:43; Рим. 11: 20-22; 1 Кор. 10:12; 2 Кор. 6:1; Гал. 1:6; 5:4; Євр. 2: 1-3; 3: 7-19; 4: 1-11; 6: 1-6; 10: 26-39; 12:15, 25; 1 Пт. 1:17; 2 Пт. 3: 17-18; Юди 20-21).
5. Віруючий може відпасти від благодаті й втратити спасіння. (Лк. 8:13; Ів. 6: 66-68; 15:2, 6; Гал. 5:4,7; Флп. 2:12; 3: 18-19; Кол. 1:23; 1 Тим. 4:1; 2; 4:10; Євр. 2:1; 3:12; 6: 4-8; 12:25; 2 Пт. 2:1; 3:17; Об. 3:5).
«П'ять пунктів Кальвінізму»
1. Повна гріховна зіпсованість людини. Через гріхопадіння, людина не може сама прийти до спасаючої віри в Євангеліє. Вона духовно мертва, сліпа і глуха до Бога і її воля не свобідна прийняти благодать. (Бут. 6:5; 8:21; Пс. 50:5; Екл. 7:20; 9:3; Іс. 64:6; Єр. 17:9; 13:23; Єз. 36:26; Ів. 1:12-13; 3:3-7,19-21; 6:44, 64-65; 8: 31-34, 42-47; Дії 11:18; 16:14-15; Рим. 1:18; 3:9-18, 23; 5: 8-12; 8: 5-9; 6:17-20; 1 Кор. 2:14; 2 Кор. 4:3-4; Еф. 2: 1-9; 4: 17-18; Кол. 2:13; 2 Тим. 2:25-26; Тит. 3: 3-5; 1 Пт. 1:3, 18-19, 23-25; 1 Ів. 3:10).
2. Безумовне обрання. Бог по Своїй суверенній волі обрав деяких грішників до спасіння. Його обрання не базувалося на напередзнанні тих, хто самі повірять, навпаки, це Бог хто дає людям здатність вірити. (Вих. 33:19; Повт.З. 7:6-7; 10:14-15; Пс. 32:12; 64:4; 105:5; Іс. 14:24-27; 46: 9-11; Мт. 11:25-29; 22:14; 24:22-24,31; Ів. 6:37-40,44,65; 10:16, 24-27; 15:16; 17:6-9; Дії 5:31;11:18;13:48;16:14;18: 9-10; Рим. 8:28-33;9: 10-24; 10:20; 11: 1-8; 1 Кор. 1: 26-30; Еф. 1: 4-12; 2:10; Флп. 1:6, 29; 2: 12-13; 1 Сол. 1: 4-5; 5:9; 2 Сол. 2: 13-14; 2 Тим. 1:9; 2:10, 25-26; Тит. 1:1; 3: 4-7; 1 Пт. 1: 1-9; 2: 8-9; Об. 13:8; 17:8).
3. Обмежене відкуплення. Жертва Ісуса Христа була відкупительною тільки для вибраних до спасіння. На хресті, Ісус дійсно сплатив за гріхи вибраних і тим самим гарантував їхній прихід до віри й спасіння (Мт. 1:21; 20:28; 26:28; Лк. 19:10; Ин. 10:11; 11: 50-52; Деян. 20:28; Рим. 3: 24-25; 5: 8-10; 8: 32-34; 1 Кор. 1:30; 2 Кор. 5: 18-21; Гал. 1: 3-4; 3:13; Еф. 1:7-8; 2:15-16; 5:25-27; Кол. 1:13-14, 21-22; 1 Тим. 1:15; Тит. 2:14; Євр. 2:17; 9: 12-15, 28; 13:12; 1 Пт. 2:24; 3:18; 1 Ів. 1:7; Об. 5:9).
4. Благодать, якій не можна протистояти. Коли Дух Святий закликає вибраного до спасіння, Він обов'язково рано або пізно приведе її до спасіння. Цей заклик не можна відкинути. (Повт.З. 30:6; Єр. 31: 31-33; 32:40; Єз. 11: 19-20; 36: 26-27; Ів. 1: 11-13; 3: 3-7; 6:37, 44, 63-65; Дії 11:18; 16:14; Рим. 8:14, 29-30; 9: 14-23; 11: 2-10; 1 Кор. 1: 22-24; Еф. 2: 8-9; 2 Тім. 2: 25-26; 1 Пт. 5:10; 1 Ів. 3:9; 5:1).
5. Стійкість святих. Вибрані Богом, відкуплені Ісусом Христом, що отримали віру Духом Святим, спасенні навіки. Весь процес спасіння: вибрання, відкуплення й відродження - дія Бога й відбувається тільки по Його благодаті. (Єр. 32:40; Єз. 36:26-27; Ів. 1: 12-13; 3:16; 5:24; 6:37-40, 47; 10:27-30; 17: 11-12, 15; Рим. 5: 8-10; 8:1, 29-39; 1 Кор. 1:4-9; 10:13; 2 Кор. 4:14, 17; Еф. 1:5, 13-14; 4:30; Флп. 1:6; 2: 12-13; Кол. 3: 3-4; 1 Сол. 5: 23-24; 2 Тім. 4:18; Євр. 6:9-19; 7:25; 9:12, 15; 10:14; 12:28; 13:5; 1 Ів. 2:19, 25; 3:6, 9; 5:4, 11-13, 20; 1 Пт. 1:3-5, 23; 5:8-10; Юд. 24-25)
|
ВПЕВНЕНІСТЬ
|
|
-
вчення про те, що хто увірував у Ісуса Христа може мати впевненість у спасінні (Йов 19: 25-26; Пс. 22:4; 26:3-5; 45:1-3; Іс. 12:2; Ів. 1: 12-13; 3: 16-18; 11: 25-26; Дії 4:12; 16:31; Рим. 1: 16-17; 5: 1-2, 8-10; 8:1, 16, 31-39; 10: 9-10; 1 Кор. 1:18; 15: 12-58; 2 Кор. 4: 16-18; 5: 5-8; 13:5; Еф. 1: 3-14; 2: 8-9; 4:30; Флп. 1:6; 3:21; 1 Сол. 1:10; 5:9; 2 Тим. 1: 9-12; 4: 7-8; Тит. 3: 5-7; Євр. 3:6, 14; 4: 14-16; 5:9; 6: 19-20; 7:25;12:28; 1Пт. 1: 3-9; 2 Пт. 1:10-11; 1 Ів. 2:5; 3:2, 14; 4:13; 5:11-13; Юд. 24; Об. 5:10)
|
СВЯТИЙ ДУХ
|
-
вчення про те, що дар мов не є людською мовою, а глассолалією, незв'язним бурмотанням або белькотанням. (Дії 2: 1-17; 10:46; 19:6; 1 Кор. 14: 1-25, 28; Об. 5:9);
-
вчення про те, що дари Духа Святого даються тільки для особистого користування, а не для збудування Тіла Христова - Церкви. (Рим. 15:2; 1 Кор. 12:7; 14: 1-40; Еф. 4:29; 1 Сол. 5:11).
|
-
вчення про те, що чудесні дари Духа Святого припинилися. (Мф. 7: 22-23; Мк. 13:22; Дії 14:3; Рим. 15: 18-19; 1 Кор. 13: 8-10; 2 Кор. 12:12; Євр. 2: 3-4);
-
вчення про те, що чудесні дари можуть проявляти себе й сьогодні, у рамках біблійного вчення (Рим. 12: 3-8; 15:2; 1 Кор. 12: 4-31; 13: 1-13; 14: 1-40; Еф. 4: 7-12; 1 Сол. 5:11);
-
вчення, що інші мови повинні бути перекладені й практикуватися відповідно до веління Писання. (Дії 2: 4-11; 10:46; 1 Кор. 14: 1-28; 40).
|
ЦЕРКВА
|
-
поділ людей на священство й мирян – не припустимо. (Мф. 28: 18-20; Дії 1:8; Рим. 12: 4-8; 1 Кор. 12: 4-31; Еф. 2: 19-20; 4: 12-15; 1 Пт. 2:5, 9; 4: 10-11; Об. 1:6; 5:10)
-
вчення про те, що в церкву може ввійти людина, яка не пережила відродження згори, через віру в Ісуса Христа. (Ів. 1: 12-13; 3: 3-10; Дії 2: 41-47; Рим. 8: 9-14; 12: 4-6; 1 Кор. 10: 16-17; 11: 23-29; 12: 12-13; 2 Кор. 13: 4-5; Еф. 4: 4-6; Кол. 3:15).
|
-
вчення про те, що деякі аспекти обітниць даних ізраїльському народу присутні в житті Церкви. (Бут. 12:3; Єр. 31: 31-34; Дії 3: 25-26; Мт. 13: 31-32; Лк. 17:21; Рим. 11: 11-13; 15: 25-27; 2 Кор. 3: 3-6; Гал. 3: 7-9, 29; Еф. 2: 11-22; Євр. 8: 8-13; 10: 15-22; 12:22-24, 28).
|
ЦЕРКОВНІ УСТАНОВЛЕННЯ
|
-
вчення про те, що водне хрещення, Вечеря Господня, шлюбування, рукопокладення, молитва над дітьми і хворими та інші дії церкви - є таїнства (Рим. 1:1-7, 16-17; 3:24; 11:6; Дії 20:32; Гал. 2:16; Еф. 2: 8-9; Тит. 3:5-7);
|
-
водне хрещення і Вечерю Господню - припустимо називати таїнствами, з розумінням того, що вони в собі не є засобами передачі благодаті, рівно як і засобами для здобування спасіння або засобами передачі влади. (Мт. 26:26-27; 28: 19-20; Лк. 22:19-20; Дії 2:38-42; 8:36-39; 20:32; Рим. 1:1-7, 16-17; 3:24; 11:6; 1 Кор. 10: 16-17; 11: 23-26; Гал. 2:16; Еф. 2: 8-9; Тит. 3: 5-7);
-
водне хрещення й Вечерю Господню припустимо не називати таїнствами. (Рим. 1:1-7, 16-17; 3:24; 11:6; Дії. 20:32; Гал. 2:16; Еф. 2: 8-9; Тит. 3: 5-7);
-
вчення про те, що форма здійснення установлень має другорядне значення стосовно сутності, і тому може змінюватися за згодою церкви;
-
можливість участі у Вечері Господній тих, хто увірував до хрещення (Мт. 26:26-27; Лк. 22:19-20; 1 Кор. 11:23-26)
|
ЕСХАТОЛОГІЯ
|
-
вчення про те, що не буде вічного покарання або вічного мучення, а тільки лише знищення існування (аннігіляція) не припустимо. (Дан. 12:2; Мт. 18:8; 25:41, 46; Ів. 5:29; Дії. 24:15; Євр. 10: 26-27; Об. 14:11; 20: 10-15);
-
вчення про те, що покарання для невіруючих буде тільки тимчасовим - не припустимо. (Дан. 12:2; Мт. 18:8; 25:41, 46; 2 Сол. 1:9; Юд. 7; Об. 14:11; 20:10-15);
-
вчення, що заперечує буквальний, другий прихід Ісуса Христа в тілі - не припустимо. (Іс. 24:33; Дан. 7:14; Мт. 16:27; 24:30, 44; 25:31; Лк. 1:31-33; 12:40; Ів. 14:3; Дії 1:10-11; 2:29-30; Фил. 3:20; 1 Сол. 3:13; 4:16; 2 Сол. 1:10; Об. 11:15; 20:6);
-
вчення, що заперечує підхоплення Церкви - не припустимо. (Ів. 14: 2-3; 1 Кор. 15: 51-52; 1 Сол. 4:13-17; Об. 3:10);
-
вчення про те, що вічна доля (спасіння) людей буде вирішуватися Богом на підставі їхніх заслуг, а не заслуг Ісуса Христа - неприпустимо. (Ів. 1: 12-13; 3:16; Рим. 3:20; 11:6; Еф. 2: 8-9; Гал. 2:16; 2 Тим. 1:9; Тит. 3:5);
-
вчення про те, що для людини є «другий шанс» прийняти Ісуса Христа після смерті - не припустимо. (Дан. 12:2; Мт. 18:8; 25: 41-46; Ів. 5:25-29; Євр. 9:27; 1 Пт. 4:5; Об. 20: 13-15).
|
-
вчення про те, що Тисячолітні Царство Ісуса Христа буде буквальним - припустимо. (Об. 20:1-7);
-
вчення про те, що Тисячолітнє Царство буде не буквальне, а духовне - припустимо. (Мт. 4:17; 5:3; 10:7; 12:28-29; Об. 20:1-7);
-
вчення про те, що другий прихід Ісуса Христа буде до великої скорботи, під час або після - припустимі. (Дан. 7:25; 9:27; 12:7, 11; Мт. 24:29-31; Ів. 14:3; Рим. 8:17; 1 Кор. 15:51-52; 1 Сол. 4: 13-17; 1 Пт. 2:21; 4:14; Євр. 2:10; Об. 2:10; 3:10; 12:14);
-
вчення про те, що в буквальному Тисячолітнім Царстві важливу роль буде грати не Ізраїль, а Церква - припустимо. (Мт. 16: 18-19; 19:28; 1 Кор. 6:3; 2 Тим 2: 11-12; Об. 4:4, 10; 5: 8-10; 11:16; 19:4; 20:6).
|
|