Автор: Super User Создано: 11.06.2012 13:14 Просмотров: 1917

 

DSC_0376_1Мати і дочка – ниточки, якими і через які плететься історія, створюються нові покоління. Але як бути, якщо ниточки розриваються? І чи може віра в Бога стати на заваді нормальних стосунків? Історія Тетяни та Дар’ї Дубенчак, сповнена драматизму, але має щасливий кінець..
Даша, як ти прийшла до церкви? Як відреагували батьки?
Д: Перший раз мене запросила до церкви моя подруга Зоя. Мені наче хотілось, але було страшнувато. Та одного разу відмовити вже не змогла. Це була молодіжка. І перше, що я помітила – дуже тепла атмосфера і несхожі ні на кого люди. Мені відразу захотілося залишитися. Пісні, молитви, проповідь – все це мене зацікавило, тому що Бога шукала давно, просто не розраховувала знайти Його в цій церкві. Мені дуже сподобався той вечір, і я почала ходити до церкви постійно.
Місяць-два вдома було все нормально. Але потім запросила із собою старшого брата й молодшу сестру, відвідувала недільні служіння. І у сім’ї почались конфлікти...
Чому? Адже церква – це не найгірше місце, куди може піти молода дівчина.
Т: Якось повернулась з роботи і дізналась, що всі мої діти у церкві. Занепокоїлась...  Вони повернулись з палаючими очима і почали із захопленням розповідати, як там класно. Але я їх відразу взяла в облогу, сказала, що це «секта, підступи американських імперіалістів». І заборонила туди ходити. Щоразу такі розмови завершувались скандалом та слізьми.
Річ в тому, що я з дитинства з віруючими мала неприємні асоціації... Бабуся якось нас з сестрою відвела до храму на якесь свято. Після повернення розповіли про це подружкам. А вони вранці «доклали» у школі. Вчителька підняла нас перед усім класом і соромила так, що мамі довелось перевести до іншої школи. Цей випадок так врізався в пам'ять, що церкву я вирішила забути назавжди. Потім вступила в комсомол, пізніше – в партію і заперечення віри стало «природнім». Хоча, будучи комуністкою, хрестила своїх дітей, тому що в глибині серця вірила, що Бог є і боялася Його. Але віра не мала суперечити партійній ідеології.
Своїм дітям забороняла ходити в церкву навідріз. І якщо Діма не особливо сперечався, то Даша не здавалася. Були різні ситуації. Я, наприклад, чекала, коли Даша підійде і попросить грошей на маршрутку, а вона мовчить і ходить пішки (ті, хто знає, яка відстань від домівки до ІБЦ, може оцінити весь масштаб Дашиного героїзму – авт). З одного боку жаліла її, з іншого думала – походить, набридне і перестане.
Пам'ятаю, що Біблію Даша читала крадькома, настільки вона боялася моєї реакції. Я все одно побачила і почала лаяти її, мовляв, навіщо читати ці пережитки минулого, якщо є стільки літератури, не знаючи якої ти ніколи не станеш освіченою людиною. А вона мовчить, сльози капають, але все одно продовжує читати.
Д: Був навіть такий момент. Мама покликала мене і сказала: «Все, з цього дня до церкви не будеш ходити зовсім, поки тобі не виповнитися 18 років». Мовляв, мене там зомбують, дурять голову. Я проплакала всю ніч... Цілий місяць дійсно не ходила до церкви. Про нашу сім’ю молилась вся церква.
Потім, щоб мене відпустили, мені доводилося «заробляти»: більше допомагати по дому, робити все можливе, щоб мама залишалася в хорошому настрої, що давалося не завжди легко.
Як почало змінюватися ваше ставлення до церкви?
Т: Йшов час, я так само не була в захваті від того, що Даша ходить до церкви. Але спостерігаючи за дітьми, виявила не дуже радісні зміни. Діма почав дружити не з найкращою компанією хлопців, став курити, закинув навчання. І ось прийшов момент, я зібрала всіх трьох і сказала: «Хочете ходити до церкви? Будемо ходити в православну!» Перед входом до церкви казала Даші, щоб хрестилася, потім цілувала ікони, а вона ні в яку. В той момент було дуже соромно.
Д: Я зайшла до церкви і почала читати Біблію. Одразу налетіли бабусі з порадами, вказівками. Пояснюю їм, мовляв, церква – це зібрання віруючих. Загалом, похід до церкви вийшов ще той ...
А потім молодь церкви зібралася їхати в табір. Мама хотіла, щоб я поїхала і пішла до молодіжного пастора Сергія Тищенка.
Т: Коли почала розмовляти з Сергієм Дмитровичем, з'ясувалося, що ми закінчували одну школу, стало якось простіше спілкуватися. Подивилася, що така позитивна сім'я, теж троє діток і вирішила, що на море з ними відпущу. Але в душі все одно залишався якийсь протест, не хотіла, щоб вона туди ходила.
Що стало поворотним моментом у ваших стосунках з Богом?
Т: Йшов час. У Маші тривали проблеми в школі, поведінка Діми так само насторожувала. І тільки дитина з якою було найбільше конфліктів, приносила найменше проблем. Я ще раз все обдумала, покликала їх трьох і сказала, що в неділю всі можуть йти з Дашею до церкви. А Діма запитав мене, чому я відсилаю їх туди, куди не ходжу сама. І я пішла з ними. Йшла і думала, що зараз пристрою дітей, щоб вони спілкувалися з дітьми, які не п'ють і не курять, а сама, якщо потрібно буде, відвідуватиму православну церкву.
Всю проповідь я проплакала... Тоді сказала собі: «не знаю, чи будуть ходити в цю церкву діти, але я – буду».
Д: Я навіть описати не можу, що тоді зі мною відбувалося. Минуло близько п'яти років нашої з мамою боротьби за церкву. І вона закінчилася найкращим чином з усіх можливих. Господь привів батьків до церкви... Нехай на це й знадобилось більше часу.
Т: Ми походили буквально чотири або п'ять тижнів і я зрозуміла, що хочу змінити своє життя й покаятися перед Богом. І треба ж таке – саме в цю неділю не було заклику до покаяння! Але це рішення настільки визріло у моєму серці, що я підійшла до пастора і сказала, що мені потрібно покаятися. Він повернув всю церкву. Я стала на коліна, помолилася, попросила пробачення. І коли піднялася, вся церква почала мене вітати. В той день я зрозуміла, що це не тільки моє свято, але свято церкви. Адже шість років усі ці люди молилися, щоб моє серце змінилося.
Розкажіть, як змінювалися ваші стосунки з Дашею, коли ви пізнали Бога?
Т: Одного разу я взяла Дашину Біблію – ту саму, яку вона ховала від мене. Кожен виділений вірш я обливала слізьми, розуміючи скільки часу з дочкою вгаяно... Адже довгий час тільки ці вірші були єдиною Дашиною підтримкою, а найближча людина – ревним гонителем... Я досі тримаю цю Біблію біля свого ліжка. Як би хотіла, щоб в моєму житті не було цієї комсомольської юності, і щоб я їм розповіла про Бога, а не навпаки...
І наостанок, порадьте мамам і дочкам, як вести себе в конфліктах, щоб те цінне, що є між ними, не «поламалося»?
Д: Якщо є конфлікт, прагніть не загострювати його, особливо якщо це стосується вашої віри. Слухайтеся, але в той же час моліться і чекайте. А зі свого боку намагайтеся бути світлом і прикладом, щоб дивувати тим, який ваш Бог.
Т: Мами, любіть своїх дітей, так як любить нас Бог. Гіркий досвід доводить: коли намагаєшся виховувати через заборони, лайку – це не дає результату, а тільки віддалює вас одне від одного Але коли любиш – все починає змінюватися.

 

Додати коментар