Автор: Super User Создано: 11.05.2011 11:52 Просмотров: 2685
martsenuk

Нещодавно до нас в Ірпінь завітала сім'я з м. Хмельницького. Віталій та Оксана Марценюк — молоде подружжя, яке літом буде святкувати 10-ту річницю взаємного щастя. Тепер це міцна сім'я. Віталій — успішний менеджер, Оксана виховує двох діток. І ми вирішили поцікавитися, яка історія передувала таким відносинам. 


Одружені більше 9 років. Двоє дітей: Лєра (5 років), Назар (1,5 року).

Рідне місто: Хмельницький


Оксана Марценюк:

Хобі: гра на фортепіано, читання книг, англійська мова, кулінарія

Улюблене місто (місце): Венеція

Спеціальність: учитель-перекладач


Віталій:

Хобі: лижи, риболовля, плавання, активний відпочинок, музика

Улюблене місто (місце): Карпати, Хмельницький, Любляна, Відень, Венеція. Найкраще ще попереду…

Спеціальність: менеджер

 

У вас молода сім'я, двоє дітей, друзі і церква. Чому ви переїхали до Ірпеня? 

В.: Це для нас теж питання. Smile Уже все, здавалось, склалося, з роботи декілька разів пропонували переїжджати, але я не давав чіткої згоди. Був дуже завантажений у Хмельницькому. У церкві займався дияконським служінням, хором та організацією реабілітаційного центру. Усе ж таки почав замислюватися: можливо, варто поїхати. З часом Бог посилав заміну у служінні, і це було також своєрідною відповіддю.

О.: Я також почала молитися, щоб Господь допустив певні перешкоди, якщо нам не варто переїжджати. Але… на серці був спокій відносно майбутніх змін.

В.: Я просто внутрішньо відчув, що треба виходити із зони комфорту. Переїзд дає можливість об’єктивно побачити себе справжнього. Нові друзі, нова церква, нова робота, нові можливості — це приваблювало. Не скажу що нам було погано в Хмельницькому, навпаки, було дуже добре, але, як відомо, добре — ворог кращого. Smile

 

Як вам припала по духу Ірпінська Біблійна Церква?

В.: Звичайно, ми розглядали варіанти та вибирали місце, де оселитися, але спочатку вибирали церкву. Ірпінь був найпривабливішим містечком. Річ у тому, що сюди вже деякий час мігрує хмельницька «діаспора» — Костишини, Сологуб, Очкури, тому ми вирішіли, що буде рідніше саме в ІБЦ. У Хмельницькому ми служили в більш консервативній церкві, але Оксана відразу знайшла себе в дитячому служінні «Мамин вихідний». Щодо вчення, мені сподобалося, яким чином тут обходять гострі кути, такі як питання кальвінізму і армініанства, — немає чого сперечатися, адже на це можна витрати все життя.

 

 Як ви познайомилися один з одним?

В.: Уперше я побачив Оксану в церкві, коли вона спускалася сходами балкона у довгій червоній сукні. Тоді я ще не замислювався про одруження, але твердо вирішив познайомитися.

О.: То було вперше, як я прийшла в церкву. Мене привела моя однокласниця,через місяць я покаялася, а потім прийняла хрещення.

В.:  Нам було цікаво разом, тому ми почали спілкуватися і через певний час я запропонував Оксані зустрічатися. Звичайно, на початку відносин були певні сумніви. Варто формувати серйозні відносини, чи не варто…Ти ж не знаєш, як тебе далі поведе життя. Але ми вирішили довіритися  Богу. Справа в тому що нам було по 17 років і не було сильного бажання форсувати події.

О.: Тому ми зробили паузу в спілкуванні на декілька місяців. За цей період я особливо переживала Бога, осмислила необхідність хрещення і з усією відповідальністю поставилася до цього. Також я молилися за майбутнього чоловіка, щоб він любив Бога, був Його служителем, щоб Господь давав йому мудрості. А потім з’ясувалося, що Бог відповідав на мої молитви змінами у житті Віталія.

 

Що ж урешті-решт вирішили?

В.: Ми одружилися, коли нам було по 18 років, не маючи практично нічого — вищої освіти, певного матеріального рівня, добре оплачуваної роботи. Але відразу вирішили жити окремо, як сказано у Писанны. У нас не було навіть телевізора, тому це був чудовий період! Багато спілкування, читання книг і слухання музики.

О.: Не було грошей, і ми могли їсти одне варення з водою і капусту з майонезом. Smile

В.: І це не «ой ми такі бідні-нещасні». Для нас це був прекрасний час разом, який ми просто пережили взагалі без скарг. Бог ніколи нас не залишав. Одного разу, наприклад, Костишин ящик вермішелі подарував. Smile Для нас це був приклад, і ми знаходили людей, в яких було ще скрутніше становище, і ділилися з ними. Благословенням для людей можна бути у будь-якому матеріальному стані.

О.: Крім того, нас спасала віра. Ми молилися, і відповідь завжди була швидкою.

В.: Звичайно, у нас ще й вік був «накручений», 18 років. Але і тоді ми розуміли, що щастя не залежить від матеріальних речей. Тому на майбутнє немає страху, що ми можемо втратити якісь блага.

 

Ви створили сім'ю. Як вчилися будувати її? Чи були для вас батьки прикладом у сімейних відносинах?

В.: Ні. Мої батьки розлучені. 

О.: У мене також немає такого прикладу Коли хороша родина, то у дітей багато позитивних сторін у стосунках закладаються самі собою. Дівчинка вчиться у матері, син рівняється на тата. Але нам треба було набувати власного досвіду. 

В.: Багато шукали, читали, проходили курс Брюса Уілкінсона «Библейский портрет супружества», який дає хорошу базу.

 

Чи виправдалися ваші сподівання на шлюб?

В.: Мої сподівання перевершено.

О.: Коли я була ще невіруючою, то мала певне уявлення про шлюб. Проте навіть не могла уявити, що все буде саме так. Тому я теж щаслива.

 

Яким чином допомагає сім'я у вашій роботі?

В.: Оксана надихає мене. Звичайно, вдома я не спілкуюся на робочі теми, залишаю роботу на роботі.

 

Що ви робите, щоб зміцнювати ваші стосунки?

В.: Намагаємося якомога більше часу проводити разом, у спілкуванні. Сьогодні на рибалці розгорнув бутерброд — а там записка від Оксани. Такі дрібнички допомагають підтримувати романтику.

О.: Віталій квіти дарує. Жінки люблять вухами, тому для мене важливо чути підбадьорливі слова від чоловіка, похвала.  Нещодавно готували дітям сюрприз — це також зближує.

 

Які якості ви ціните один в одному?

В.: Важко назвати щось одне — сприймаю її як одне ціле. Але, напевне, терпіння, уміння все прощати, оптимізм. Досить смачний коктейль із чеснот.

О.: Важко сказати. Коли ми ще не зустрічалися, у мене був список якостей майбутнього чоловіка і рис, з якими я б не змогла змиритися. Потім я одружилася, і коли знайшла цей список, то зрозуміла, що Бог дав все і навіть більше… Іншими виявилися лише колір волосся і очей.

В.: Але у дітей те що треба Smile (у Лєри і Назара світле волосся.—  Ред.).  Я в дитинстві був білявим, на жаль, ми з Оксаною тоді ще були не знайомі.

 

У християн-батьків завжди постає питання виховання дітей: щоб у них було бажання пізнавати Бога, але щоб вони не стали формально віруючими. Як ви розв'язуєте його?

В.: Дітей неможливо навчити жити, не показавши власного прикладу. Звичайно, треба читати Слово Боже, розповідати і пояснювати. Але віддзеркалюється саме те, як живеш ти сам.

О.: Лєра і Назар будуть самі бачити різницю зі світом. Я ще давно зрозуміла на прикладі сім'ї моєї віруючої подруги, що хочу мати таку дружню родину, як у неї.

 

Якою Ви уявляєте сім'ю через 20 років?

О.: У нас буде велика сім'я, Бог дасть, будуть ще дітки.

В.: Великий будинок, ще двоє дітей… як мінімум. Можливо, ще інші діти, які стануть рідними. Робота не в офісі, щоб можна було більше приділяти уваги сім’ї. На вихідних у нас усіх активний відпочинок. Мої діти несуть служіння в церкві, допомагають іншим… Назар буде великим служителем — я це точно знаю!

Що ж, дякую Віталію і Оксані за гостинність і смачний шоколад! Сподіваюся, ваші плани будуть одними з перших виконані у небесній канцелярії . Smile

Додати коментар